«Мрію затанцювати за себе і за чоловіка на весіллі нашої онуки, якій зараз 3 рочки», - вдова Героя з Волині
Вдова загиблого воїна з міста Каменя-Каширського на Волині Володимира Деркача – Надія Деркач – віддала 1,5 мільйона гривень на допомогу Збройним силам України. За ці кошти придбали 50 бойових «пташок»-камікадзе і три розвідувальних. У кінці вересня, напередодні роковин, як обірвалося життя бійця, та Дня захисників і захисниць України вони полетіли на передову
Про це пише газета Волинь.
Володимир Деркач воював ще із 2015-го. Вісім з половиною років він був на фронті. Поки чоловік, батько боронив Україну, дружина й сини волонтерили, аби підтримати його й тих, хто став йому побратимом, пам’ятаючи слова рідної людини: «Що з тих грошей? Хлопцям треба допомагати». Це стало своєрідним заповітом для сім’ї і тоді, коли він поповнив Небесний легіон.
Надія Деркач відповіла на запитання новорічного номера.
– Яка ваша найбільша мрія?
– Ми живемо зараз у такий непростий час, що головне – вибороти Перемогу, аби настав мир, за який уже заплачено високу ціну. Це і є моя найзаповітніша мрія.
Особливо дівчинкою тішився дідусь. Хоч, на жаль, не судилося йому побачити, як ростиме вона, як і всі наші поки що маленькі нащадки. Але вони знатимуть, що дідусь віддав своє життя за їхнє майбутнє.
– А якою є мрія, що не стосується війни?
– Потанцювати, нехай навіть із паличкою, на весіллі своєї онуки, якій зараз три роки. У мене загалом четверо внуків. Але перші два були хлопчики. Тож, коли народилася дівчинка, ми надзвичайно зраділи, бо ж дочок із чоловіком не мали – ними стали для нас наші дві невістки, оскільки у нас два сини. Особливо дівчинкою тішився дідусь. Хоч, на жаль, не судилося йому побачити, як ростиме вона, як і всі наші поки що маленькі нащадки. Але вони знатимуть, що дідусь віддав своє життя за їхнє майбутнє.
– Розкажіть, будь ласка, про найзаповітнішу дитячу мрію і чи вона здійснилася?
– Я хотіла бути лікарем, а здобула лише освіту медичної сестри. Сталося так, що після училища працювала на ФАПі в Бузаках Камінь-Каширського району. Там і зустріла свого майбутнього чоловіка (Володя родом із цього села). І вже за два місяці після знайомства ми одружилися. Пріорітетом стала для мене моя сім’я, тож про інститут довелося забути. Зараз можу сказати тільки одне: ніколи не пошкодувала, що дуже швидко зробила такий відповідальний крок. Я вдячна долі за те, що у моєму житті був такий чоловік.
Читайте також:
- «Гинуть 19-річні, тому по-іншому не міг»: директор школи із Волині змінив шкільні класи на окопи
- Сестрі загиблого Героя з Волині вручили посмертну нагороду брата
- Відправили на «зачистку» без попередньої розвідки: 15 воїнів з Волині та Рівненщини полягли в одному бою
Будь в курсі усіх новин
