Великий вчинок маленького українця: на Волині 9-річний хлопчик роздавав цукерки військовим

Неординарний жест уваги від 9-річного Тимура Дарчика із села Сошичне приємно вразив та розчулив до сліз десятки людей на автостанції в Ковелі, а для військовослужбовців став прикладом небайдужості до їхньої долі та стимулюючим підтвердженням, що мають за кого боротись далі.

На згадку від одного із захисників хлопчик отримав навіть пам’ятний браслет, що став для нього головним атрибутом незламності та цінним оберегом , - пише газета «Полісся».

У сім’ї Дарчиків немає військовослужбовців. Проте молоді батьки, Анатолій та Яна, які волонтерять для ЗСУ, змогли вже змалку прищепити синові любов до Батьківщини та тих, завдяки кому вона досі не впала на коліна. Результат їхнього виховання уже дає вартісні плоди. Так, разом із мамою хлопчик перед початком навчального року поїхав у Ковель на закупи речей, необхідних до школи. Завершивши свої справи, вони пішли на автостанцію очікувати маршрутку до села.

«І тут Тимур просить у мене, щоб я купила декілька гарних цукерок. Не розуміла, навіщо вони йому треба, адже ми вже придбали додому досить багато всього смачненького. Та було очевидно – це вкрай важливо для нього. Тож виконала його забаганку. Після чого дитина по черзі підійшла до усіх воїнів, котрих побачила в зоні очікування, й продемонструвала зі словами «Слава Україні!» популярний тік-токівський жест – вітання кулачком до кулачка. От затискає в маленькій долоньці цукерку і, торкаючись до руки військового, розкриває пальчики та віддає йому схований солодкий сюрприз.

Це були такі відчуття, такі емоції з обох сторін! Син прибіг до мене зі сльозами на очах. Мене дуже втішив його вчинок, бо він росте чуйною особистістю, свідомим громадянином. А через кілька хвилин до нас підійшов один зі згаданих захисників. Каже «Слава нації!» та знімає з руки свого браслета і дарує його на згадку Тимурчику. Повірте, в той момент плакали всі люди, які були там присутні. Це таке переосмислення цінностей! А ще один боєць із пораненою ногою, який пересувався на візочку, міцно обняв хлопчика, як власного сина. Подякував малому та побажав, аби той завжди залишався таким щирим», – ділиться історією зі свого життя Яна Дарчик.

Чому такий жест уваги викликав стільки емоцій у наших воїнів? Бо, напевно, вперше без вдаваної щирості та пафосу вони відчули від чужої дитини, що їх цінують, що росте покоління, яке не забуде їхній подвиг, що мають за кого боротися і варто за них боротися. Бо цвіт нації не осипався через війну, а тільки починає розпускатись. Тож саме вияв добра і піклування, а не краси, врятує цей зболений трагедіями світ.

Читайте також: