Історія весільної господині з Волині

Понад 4 десятиліття 73-річна Віра Гаврилюк із села Крупа Луцького району працювала весільною господинею. Готувала страви для хрестин, весіль та великих родинних подій у Волинській області. Працювала як у своєму селі, так і в Луцьку, Ківерцях та Шептицькому. Найбільше святкування, яке вона обслуговувала, зібрало понад 300 гостей.

Про те, як у селах рахували страви "на око" та чому одного разу довелося розбивати піч сокирою, жінка розповіла Суспільному.

"Пролетіло перед очима все своє життя. Віддавала себе з любов’ю на такий труд. Ходила людям помагала і тішилася сама, бо дуже люблю таку роботу", — ділиться господиня.

Вперше Віра Гаврилюк готувала на хрестини у 29 років. Спочатку дуже хвилювалась, пригадує жінка, але це дало хороший старт на майбутнє. Її знають не лише у Крупі, а й в сусідніх селах, а також Луцьку, Ківерцях, Шептицькому.

Одне з перших весіль було у родині чоловіка — на 250 гостей.

"Боялася, звичайно, але в мене получилося. Дуже багато пекла короваїв, готувала вдома трохи, трохи в людей, важко було, робила ночами, бо треба було вдома господарство порати і на роботу бігала, але чоловік допомагав, діти допомагали, вже потім і внуки. І життя пролетіло і якби й хотіла піти, то здоров’я не дозволяє", — ділиться жінка.

Пригадує випадок, коли її запросили готувати на весілля в сусідньому селі. Господар сказав, що буде до 270 людей. Віра розрахувала кількість страв — зокрема, приготувала дві 10-літрові каструлі голубців.

"Як ідуть гарячі закуски і холодні, то більш-менш розраховуєш на скільки людей. А сусідка прийшла і каже, а що ти так якось голубців мало зробила, це не 250 людей, а 350. Я давай все по-новому", — згадує жінка.

Через її руки пройшли десятки короваїв, сотні кілограмів м’яса і тисячі голубців: історія весільної господині з Волині із 40-річним стажем

Каже: у селі часто рахували "на око", але певні норми були: по два голубці на людину, приблизно 250 грамів м’ясного. На великі весілля потрібно було запікати дві шинки, робити до 20 кілограмів ковбаси. Яєць ішло сотнями, муки й цукру — по мішку.

Основними стравами були м’ясне, холодець, заливне, запечена щука.

"Інтернету ж не було. То від того побачила, то від того побачила і навчилася. Любила м’ясне робити: ковбаси, паштети, хлібці, та й гарячі", — розповідає Віра Гаврилюк.

Жінка пригадує, одного разу перед весіллям господар зробив нову піч. Коли ставили коровай, одна з жінок порадила покласти більше тіста, щоб не був низький. У результаті коровай так виріс, що його неможливо було витягнути.

"Тамара пішла взяла сокиру. Так трісь-трісь по тій печі, розбила і ми витягнули. Хазяїн трошки був випивший і спав. Ми ту каструлю витягнули. Оглядаємося. А той Вітя стоїть і до нас! То ми в кукурудзі сиділи поки його трохи вложило. На другий день перепікала той коровай", — сміється Віра.

Найбільше задоволення жінці приносило солодке. Рулети, грибочки, яблучка, персики — усе робили вручну.

"Солодке – кропітка дуже робота, затяжна. Я завжди починала його з суботи. Субота, понеділок, вівторок, за три дні в мене має бути все солодке, бо в середу я віддавала всю енергію м’ясному", — розповідає жінка.

Був і курйоз: коли везли солодке на весілля, частина десертів впала в машині через різке гальмування.

"Приїхала машина. Ми все поставили в бус. А дещо на підносах і на переїзді водій загальмував і все летить і ті яблучка впали, це плакати хотілося, було що хоч", — каже жінка.

Окрім кухні, Віра співала — 30 років у церкві, а ще на весіллях. Каже, найурочистіший момент — коли вносять коровай і співають традиційних пісень.

"Молоді сидять, прибираємо стола перед молодими і несуть коровай, то співають: "Ой надворі грім гримить, а в цьому дому блискає…". Колись люди з віддачею йшли, помагали, раділи одне одному, ночами не спали, готували, а тепер як зійшлися, шось там потанцювали — і порозходилися", — говорить вона.

У господині й досі зберігаються весільні хустинки, фартухи й великі вази, у яких подавали солодке. Каже: життя пролетіло швидко, але ні про що не шкодує.