Ветеран із Волині викував 5 тисяч сокир і мріє створити реабілітаційний простір для побратимів

Про це розповідає Суспільне. 

Усе почалося з Революції Гідності, під час якої волинянин був медиком, згодом добровольцем пішов боронити кордони України. З 2014 року з батальйоном імені Героя України Сергія Кульчицького Нацгвардії України обороняв Слов'янськ, Авдіївку, Дебальцеве, Станицю Луганську, Попасну та Світлодарськ. 

«Ще бувши на службі, я знайшов залізяку, підточив її та виставив у фейсбук фотографію. Люди питали: «А скільки це коштує?» — каже Павло Скшетуський. 

Спочатку працював у невеликому приміщенні, але мріяв про власне обійстя. Згодом купив земельну ділянку у селі Гайове, що за 20 кілометрів від Луцька, і почав зводити будинок із майстернею. 

Говорить: будував дім за технологією «Кордвуд» або, як ще називають, «Глиночурка», під час зведення використовував ясен, дуб і вільху. У 2023 році він виграв грант від Українського ветеранського фонду — понад 700 тисяч гривень, доклав свої гроші й нині продовжує розвивати власну справу.

«Відчуваєш, що немає цієї іскри, і сьогодні я не працюю. Коли приходить натхнення, то береш інструмент у руки, навушники у вуха і працюєш. Потім дивишся на годинник, а вже пізній вечір, і ти навіть не обідав», — додає майстер. 

Вироби мають попит, каже ветеран. Переважно, за словами Павла, сокири на подарунок замовляють військові, політики, дипломати та поціновувачі знарядь давньої історії. Зокрема, одна сокира є у Бориса Джонсона, ще дві — у Залужного. 

«У Лондоні точно одна є, бо хлопці заїжджали за автомобілем, і кажуть: "Ми зайшли, а там вишиванки, сокири, і твоя сокира на полиці лежить. Ми в Лондоні, але ми в Україні вдома"», — пояснює Павло Скшетуський. 

Для виготовлення сокир Павло використовує наковальню, болгарки, гріндера та  пристрій для нагріву металу — газовий горн. Додає: за цей час напрацював свій почерк у виготовленні сокир-барток. Також виковує шаблі та мечі, але, з його слів, це і вироби дорожчі за сокиру.

«Головне в роботі — це техніка безпеки. Фіксується метал, одягається захист — фартух, у ньому два шари шкіри. Перед тим як наносити малюнок, метал має бути заполірований до дзеркала», — наголошує він. 

Павло Скшетуський каже: родзинкою кожного виробу — ножа, сокири, шаблі чи меча — є орнамент, який на нього нанесений.  

«Є в мене класика — готичний тризуб, вислів Івана Франка: «Лиш боротись, значить жить...», з іншого боку: «Борітеся — поборете, вам Бог помагає!» Тараса Шевченка», — перелічує коваль. 

Замовляють з індивідуальними шевронами та написами. Індивідуальність замовлення на ціну не впливає, зауважує Павло. На стіні в майстерні ветеран облаштував виставку виробів. У колекції є кавалерійська шабля, польсько-угорська баторівка. 

«Виготовлялася більш крива, через те, що коли працювати нею верхи, то пряма шабля не викручує тобі долоню. Плюс швидкість коня верхи й  удар знизу, зазвичай, якщо досягав цілі, то він був фактично смертельним», — пояснює Павло Скшетуський. 

Також займається реставрацією зброї. Зокрема, відновив старий кавказький бебут, подарований товаришем. Кинджал датований 1914 роком.

Зі слів Павла, такими кинджалами озброювали гармашів, військову поліцію, адже вони були зручніші за шаблі. 

Павло Скшетуський говорить: живе за принципом: «Свій до свого по своє!», тому мріє перетворити майстерню та місцевість навколо на реабілітаційний простір для ветеранів, де б учасники бойових дій змогли відновитися через роботу з металом та відпочити поблизу ставка та лісу. 

А після перемоги у війні, вірить, що настане велике та позитивне майбутнє України. Він переконаний: третина людей, які виїхали, повернеться, а на українців чекає відбудова міст.

Читайте також: 

• Замість окопів — ягідна плантація: історія ветерана з Волині, який після поранення став фермером
• Після демобілізації відкрив власну справу: як ветеран з Волині створив роботу для 15 людей
• Ветерани хочуть більшого впливу на рішення влади: у Луцьку обговорили нову ветеранську політику