Відомі лучани поділилися спогадами про перший День Незалежності України

Директор департаменту економічної політики Луцької міської ради Борис Смаль згадує той час, як період своєї яскравої молодості та великих надій.

«Я тоді був студентом четвертого курсу. Після офіційного визнання України незалежною державою нас переповнювали емоції, була впевненість, що у нас вдосталь знань та сил все поміняти. Ми розуміли, що відкривається велика перспектива, але все залежить від нас. Багато з тих сподівань ми, на жаль, не реалізували. Думаю, через нашу інертність і залежність від стереотипів Радянського Союзу, ми боялися різких рішень та змін. Якби тоді ми не тягнули час, а були сміливіші, зайшли в Європу, зараз цієї війни не було б».

Директор департаменту містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради Веніамін Туз у той період навчався у Київському промисловому технікумі та мало не був відрахований за участь у патріотичних мітингах. 

«Я був студентом Київського художнього промислового технікуму. Перед тим, як проголосили незалежність, я приймав активну участь у страйках, тобто подіях, які передували Дню Незалежності. Ми робили синьо-жовті прапори, були активними учасниками мітингів, за що мені загрожувало відрахування з технікуму. Сам День Незалежності не прийшов зненацька - я був у вирі тих подій, що цьому передували, тобто це здобулося нами, українцями».

Протоієрей Віталій Собко розповідає, що після оголошення України як незалежної держави, люди врешті змогли вільно, без страху висловлювати свою думку:

«В той період я навчався на першому курсі у Львівській консерваторії. Пам'ятаю настрій людей: національне піднесення, передчуття, мовляв, ось зараз, нарешті Україна почне розвиватися, розквітати. Після того було багато протестів, зокрема, студентських. Якщо людям щось не подобалося - вони виступали, критикували, то був такий час, коли українці немов втамовували свою спрагу після радянської тюрми, адже нарешті могли висловитися; активно збиралися на майданах, спілкувалися»

Начальниця управління туризму та промоції міста Луцька Катерина Теліпська розповіла історію зі свого дитинства, завдяки якій розуміємо: ціна нашої свободи та незалежності дуже висока.

«В серпні 1991 року мені було 8 і я проводила свої останні дні літніх канікул у діда Сергія і бабусі Лесі. Пам'ятаю, як по телевізору показували якісь сюжети, що стосувалися проголошення Незалежності, як звучав гімн і мій дід, ставши посеред кімнати, приклав руку до серця й голосно його співав. Я ж, будучи зовсім малою, тільки бурчала на дідове виконання і все говорила, що ця подія ніяк не робить мене незалежною, бо ж рішення йти чи не йти в школу приймаю не я, а йти туди мені зовсім не хотілося. Тоді від дідуся я вперше почула, що рідні дядьки і тітка моєї бабусі були повстанцями. Про Олю і Василя невідомо було нічого, як пішли, так і пропали безвісти. Моя прабабуся Катя востаннє їх бачила, як вони йшли стежкою до лісу. А ось про Федора знали, що був провідником УПА, псевдо "Ворон"/"Соловей". З газет дізналися, що в 1946 році він підірвав себе гранатою, аби не здатися енкаведистам. Розповідаючи цю історію, потім ще багато років кожен раз заспівували тихо пісню: «Упав козак, упав орел, упав Соловейко; крикнув: «Слава Україні! Будь здорова ненько!». І ось всього лише 2 роки тому я дізналася, що це сталося в Гараздженському лісі і побувала на цьому місці. На жаль, ні прабабуся Катя, ні баба Леся не дочекались цього моменту».

Ректор Волинського національного університету імені Лесі Українки Анатолій Цьось пригадує: той день та період загалом був сповнений прогнозами швидкого розвитку України:

«Яскраво пам'ятаю надзвичайно велику кількість синьо-жовтих прапорів та відчуття піднесення в цей день. Тоді були дуже великі прогнози, що незалежність нам дасть вийти за короткий проміжок часу на високий рівень. Особливо щасливі були наші спортсмени, адже отримали можливість на Олімпійських іграх представляти Україну як окрему державу, а не в складі Радянського Союзу».

Генеральна директорка комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об’єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради Ірина Горавська дуже добре пам'ятає 24 серпня 1991 року, адже саме в цей день стала мамою сина:

«Якраз в цей день народився мій син, скільки років незалежній Україні - стільки моєму сину. Цей день я пам'ятаю дуже добре. А для всього суспільства то був час великих сподівань, що ми дуже швидко будемо добре жити, але, можливо, ми тоді не розуміли, сподівання - це ще не все, адже потрібна дуже велика праця».

Читайте також:

• До Дня Незалежності в Луцьку відкриють найбільшу художню виставку 2023 року
• Поховають на День Незалежності: на Львівщині попрощаються з ексгравцем волинського футбольного клубу
• У Луцьку презентували книгу про ГУЛАГ історикині Лесі Бондарук.