«Викладачі вважають, що їх принижують, коли пропонують хабар», - волинянки розповіли про навчання у Польщі
Все більше українців обирають навчання за кордоном. Хтось їде, аби отримати європейський диплом і працювати в Європі, а хтось - аби вивчитись та повернутись з більшими знаннями на рідну Україну. Когось до цього змусила війна, а хтось поїхав за власним бажанням. Кожному своє, але яке воно навчання за кордоном? Троє волинянок - Ніна, Надя та Оля – свого часу обрали навчання саме за кордоном. Ніхто з них не шкодує про свій вибір, більше того задоволені, що з цими знаннями досягли більшого в своєму житті.
Надія Гноянець, 28 років, м. Камінь – Каширський. Власниця салону краси у Камені-Каширському
«Після закінчення коледжу в Ківерцях, постало питання: де продовжувати навчатись. У мене був вибір: або здобути вищу медичну освіту і продовжувати навчатись на лікаря, або навчатись на косметолога. Після закінчення медичного, я зрозуміла, що в мене лежить душа до б’юті сфери. Але на той момент не було факультету «косметологія» у вузах України, лише курси. Вони мене не влаштовували, бо не давали такої повноти знань. Батьки мене підтримували і саме вони запропонували вчитися у Польщі. Навчання було платним, тож без допомоги батьків було не обійтись ніяк», - розповідає Надія.
Щоб не мати складнощів з розумінням мови, сестра давала уроки польської. Документи допомогла завезти спеціалізована фірма, адже на той момент безвіз ще не діяв.
«Нам не давали ніяких поблажок, ніхто не хотів враховувати те, що ми з України. Ми навчались нарівні з поляками, мали повністю розуміти матеріал та здавати всі роботи. Але буквально вже за два місяці була повна адаптація. Ми мали багато практики, проходили щороку її у салонах краси, до нас приїжджали викладати професори з різних країн», - пригадує вона.
Надію приємно здивувало те,що поляки ні разу не насміхались над тим, як вона вимовляє слова. Чемно повторювали на прохання, це бувало навіть у супермаркеті. Оскільки навчання займало 4 дні на тиждень, то в студентів була можливість підробітку.
«Основна перевага в навчанні у Польщі – це те, що ніхто не брав хабарів. На яку оцінку ти вивчив - таку тобі і ставлять. Для викладачів-поляків, було найбільшою образою якщо б їм запропонували хабар. Вони вважають, що їх принижують коли це пропонують, бо вони достатньою заробляють, аби їм хтось давав такі подачки. В Україні ж випадки хабарництва були непоодинокі», - каже вона.
Ще однією перевагою для Наді стала різниця в рівні життя поляків, чистота та порядок скрізь. Громадяни поважають закон, владу, поліцію, правила. Це викликало повагу.
Проте, попри все, Надія після навчання повернулась на рідну землю.
«Повернулась тому, що відкрити свій бізнес там було неймовірно тяжко. Зараз для переселенців є багато пільг, але на той момент таких пільг не було, і це було майже нереально. Лишалось тільки пробувати працювати на найнижчих ланках, а хотілось чогось більшого. А в Україні я мала набагато більше прав та можливостей, змогла відкрити салон та розвиватись. Польські знання привезла до України», - з посмішкою розповідає Надія.
Ольга Пасічко, 23 роки, з міста Камінь-Каширський, навчалась за спеціальністю «Архітектура й урбаністика».
«Дякуючи батькам, я мала можливість навчатись за кордоном. Найважливішими критеріями для мене тут були: вищий рівень освіти, відсутність корупції, більше можливостей для професійного розвитку завдяки європейському диплому. Для мене недопустимо платити за екзамени, дипломні і подібне, що в українських вузах стало нормою. Також вищий рівень життя в Польщі був додатковим чинником», - розповідає вона.
Оля обрала державний університет, який був не далеко від дому, і де була помірна вартість навчання.
Особливих складнощів при вступі Оля не пригадує, проблемніше було опанувати інформацію, щоб зрозуміти, які документи потрібно було зібрати для вступу та не прості підготовки до екзамену.
«На початку було дуже складно, адже мовні курси, які я проходила в Україні, не дали майже ніякого результату. На щастя, університет проводив свій обов’язковий курс польської, завдяки якому я і підтягнула свій рівень.
На першому курсі мало що розуміла, через це багато перекладала і заучувала навчальний матеріал. З часом рівень знання польської значно покращився і мова не становила вже жодного бар’єру», - розповідає Оля.
Інколи пари розпочиналися о 8 ранку, а закінчувалися о 8 вечора.Також дівчина часто залишалась в університеті виконувати групові завдання. Додому приїжджала раз на місяць.
«Знайти спільну мову на початку було складно через погане знання польської, а в моїй групі були тільки поляки. З часом все налагодилось, знайшла собі друзів і людей, з якими комфортно та приємно працювати на заняттях», - розповідає дівчина про спілкування з одногрупниками.
Зараз Ольга працює в Польщі за професією. До того ж, завдяки програмі Еразмус+ мала змогу працювати та проходити стажування і в інших країнах Європи.
«На даний момент, варіант роботи в Україні не розглядаю, бо по перше задоволена своє роботою тут, по друге - вища заробітня плата, але завжди охоче буду творити для українців», - каже вона.
Ніна Величко, 19 років, с. Стобихівка. У 2023 році закінчила спеціальність «Готельно-ресторанна справа».
«Труднощів впринципі при вступі не було, я подала документи через агенцію, працівники якої самі завозили і все робили замість мене. Мені потрібно було лише вивчити мову та здати екзамен», - пригадує вона.
Ніна радить тим, хто хоче вступати після 9 класу, почекати та вступити після 11 відразу в університет. Адже вона вступила після 9 класу в технікум і зараз, щоб мати вищу освіту, потрібно йти в університет, а це займе кілька років її життя.
«Батьки самі говорили, щоб я вирішувала, куди хочу вступати. І я вирішила, що це буде Польща. Вони поставились до цього нормально, підтримали, звісно, переживали, особливо перший час, але потім звикли», - згадує вона.
Ніна обрала технікум за рекомендацією подруги, яка там навчалась, оскільки після 9 класу в університет вступити не могла.
«Я цю професію обрала тому, що мені здалась вона цікавою. А обрала навчатись за кордоном тому, що я хотіла спробувати щось нове. Хотіла пожити в іншій країні, відчути, як це взагалі. Для мене було це все цікаво, і плюс в мене там були знайомі, тож я ні разу не пошкодувала, що вступила саме в Польщ, тут набагато більше можливостей. Спробувати завжди можна, а якщо не сподобається – ти завжди можеш забрати документи і приїхати в Україну», - розповідає Ніна про свій вибір.
Звичайно, каже дівчина, був мовний бар’єр. Найбільша помилка – боятися говорити, хоч знала лише базові речення. Насправді без практики мовний бар’єр здолати не вдасться.
Ще під час канікул вона їздила на сезонні роботи, а ось під час навчання не підробляла. Наразі ж вона планує працювати за професією.
***
Кожна з героїнь має власну історію, де вони почули про повномасштабне вторгнення. Надія була в Камінь-Каширську і збиралась зранку відводити дитину в школу. Ольга – була в Польщі, а Ніна – приїхала додому і наступного дня мала повертатися на практику до Польщі.
Кожна з них мала вибір – що робити. Надя, залишилась удома, адже тут – її сім’я і бізнес, який вона побудувала з нуля, тут – все її життя. Ольга – вже не один рік працює у Польщі, проте не забула про Україну і була однією з тих, хто зустрічав українців на кордоні та працював на інформаційних лініях. Ніну ж батьки вмовили повернутися до Польщі і продовжити навчання.
Автор - Ельвіра Смітюх
Читайте також:
- Через погрози розправою голова Луцької райради поїхав за кордон і залишив посаду
- Мобілізація в Україні: чи будуть депортувати чоловіків із закордону та вручати їм повістки в інших країнах
- У Володимирі релігійна громада прихистила прикутого до ліжка волинянина та дівчину-сироту з Краматорська
Будь в курсі усіх новин
