Війна не відпустила навіть після фронту: спогади про військового з Волині Анатолія Крутюка

Про військове та мирне життя воїна розповідає газета «Полісся». 

Марія Крутюк ніколи не брала до рук зброю та не була на передовій, однак сповна відчула на собі усю гіркоту горя, що несе війна. За останні три роки – дві непоправні втрати: спочатку фронт забрав у могилу ще парубком її рідного брата Дмитра Парфелюка, а тепер у розквіті віку – в 40 літ – пішов у засвіти й зранений боями чоловік Анатолій.

Анатолій народився та зростав у багатодітній сім’ї, із трьома братами й сестрою, в селі Залісся. Батько був механіком у місцевому радгоспі. Якраз від нього наймолодший син, Толік, і перейняв знання й уміння ремонтувати та обслуговувати техніку. Після закінчення школи хлопець відслужив строкову службу. Деякий час їздив на заробітки, виконував на замовлення будівельні роботи.

Життя ж Марійки вирувало у Нуйно. Та дівчина мала коріння і в сусідньому Заліссі, де мешкала її бабуся. Якось, приїхавши туди на весілля, познайомилася з Анатолієм. Відтоді у пари зав’язалося тепле спілкування, а згодом вже гуляли й своє одруження.

Подружжя виховувало разом трьох дітей. Зо п’ять років жили у Заліссі в отчій оселі чоловіка, згодом перебралися у Нуйно до батьків Марійки, а ще через трохи придбали будинок та почали облагороджувати власний дім на свій лад. П’ятнадцять літ вони пліч-о-пліч ішли спільною стежиною долі, поєднані шлюбним рушником.

24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення. Анатолій без вагань став до лав захисників України, вступивши до волинської «сотки». Серед побратимів мав позивний «Льова». У листопаді 2023-го на фронті на першому ж бойовому завданні на Харківщині загинув його 33-річний швагро й односельчанин, старший брат Марії, Дмитро.

Тим часом Анатолій ніс службу на східному напрямку, у Серебрянському лісі. Згодом підрозділ передислокували на Авдіївський напрямок. Анатолій отримав на тих позиціях контузію. Під Очеретиним Покровського району формування зазнало значних втрат та було виведене на реорганізацію й доукомплектування.

Згодом нуйнівець повернувся на службу, але вже у 68-му окрему аеромобільну бригаду ім. Олекси Довбуша (єгерську), у складі якої виконував бойові завдання на Донеччині, зокрема в Добропіллі. Там він зазнав тілесних ушкоджень та чергової контузії. Йому прооперували коліно, після чого – тривала реабілітація. Відтоді чоловік вже не вертався на фронт.

Із серпня 2025 року захисник повернувся до мирного життя. Та війна, насправді, його так і не відпустила. Наслідки поранень і контузій дедалі більше підточували здоров’я: постійні запальні процеси, виділення з вух, висока температура… На додачу страшну недугу виявили ще й в донечки – дівчинці оперативно довелося видалити пухлину. Одна біда за другою стукали у двері оселі Крутюків.

У липні 2026-го «Льові» знову різко стало зле. Його госпіталізували до обласної лікарні. Та попри всі зусилля медиків через тиждень серце захисника зупинилося.

14 липня для Анатолія Крутюка назавжди згасло сонце. Разом із ним відійшли біль, тривоги й випробування, які принесла війна. Не стало хатніх турбот та господарських клопотів. А для його родини залишилися невимовний смуток і світла пам’ять про тата та чоловіка. Двоє синів (один з яких закінчив недавно військовий ліцей) і донечка назавжди зберігатимуть образ люблячого батька-воїна, який однаково ділив між ними своє любляче серце і піклування.

Іванна ГАЙДУЧИК, село Нуйно

Читайте також:

• Народився і загинув на Харківщині, похований на Волині: історія Героя Дмитра Будневського
• Мамі сказав, що їде на роботу, а сам пішов захищати Україну: 19-річний Герой з Волині загинув, рятуючи поранених
• Факт загибелі захисника встановлював суд: Герой з Волині майже три роки вважався зниклим безвісти