Факт загибелі захисника встановлював суд: Герой з Волині майже три роки вважався зниклим безвісти

Історію Героя пишуть на сайті «Нове життя» - новини Любешівщини».

Анатолій Кравчук народився та зростав у Гірках. Навчався у школі, згодом – у Шацькому лісовому коледжі. Свого часу його призвали на строкову службу, однак через проблеми зі здоров’ям комісували. Після навчання Анатолій Климентійович поїхав до Києва. Там працював менеджером у торговій фірмі. Майже десять років прожив у столиці. Та у 2011 році сталася подія, яка змусила його кардинально змінити життя – померла мама. У рідній домівці залишився батько, котрий потребував постійного догляду. Тож наймолодший син без вагань прийняв рішення повернутися додому. Так він залишив столицю, роботу і звичне життя заради батька, за яким і доглядав.

Через два роки доля подарувала йому зустріч із майбутньою дружиною, котра родом із Підкормілля, а в Гірках працювала. У подружжя народилося двоє синочків.

Після початку повномасштабного вторгнення росії Анатолій Кравчук отримав повістку. Уже 21 березня 2022 року він був на полігоні. Після навчання потрапив до 44-ї артилерійської бригади, де освоював військову справу артилериста. Згодом його перевели до 68-ї окремої єгерської бригади. Спершу служив на Запорізькому напрямку. Пізніше опинився в піхоті, на Донеччині.

Дружина пригадує, що чоловік не любив розповідати про те, що доводилося бачити на фронті. Намагався берегти рідних від зайвих переживань.

Особливо дивною здалася їй і поведінка чоловіка перед останнім виходом на позицію.

– Він поскладав свої речі. Сказав, що написав адресу, і якщо раптом не повернеться з позиції, то побратими перешлють усе додому. Потім промовив: «Дбай про дітей». І ще в кінці слова: «Прощавайте». Раніше такого ніколи не було. Мабуть, він щось відчував, – пригадує Олена Кравчук..

У день, коли Анатолій Климентійович мав виходити з позиції, його телефон насторожено мовчав. Дружина набирала знову й знову, але у відповідь була німа тиша. Жінка стала телефонувати побратимам. Але й вони мовчали.

А наступного дня на обійстя Кравчуків у Гірках прийшли представники ТЦК і вручили жахливе сповіщення про зникнення військовослужбовця безвісти.

Для родини почався довгий період невідомості. Місяці очікування, надії і болю. У лютому 2026 року жінці зателефонував побратим чоловіка. Він детально розповів про той останній бій і про загибель Анатолія. Тоді забрати тіло не вдалося, адже територію зайняли окупанти. Саме тому родині довелося встановлювати факт загибелі захисника через суд.

Вічна пам’ять і слава Герою!

Читайте також:

• Написав рідним «Я вас усіх дуже люблю» і більше не вийшов на зв'язок: Герою з Волині назавжди 23 роки
• Війна забрала життя наймолодшого із трьох братів-воїнів: Герой з Волині загинув під час першого бойового виходу
• За мужність і відвагу був нагороджений «Золотим хрестом»: Герой з Волині загинув, рятуючи пораненого побратима