Як живе село на Волині

Величезна череда корів у селах на Поліссі колись була чи не на кожному кроці. Тепер побачити – то вже вдивовижу. Так починається ранок у селі Сошичне на Камінь-Каширщині. Тут усе ще як колись – півень будить не лише господарів, а й корів, яких чекає пасовище. А за 20 кілометрів у селі Піщане люди, хоч і прокидаються разом із сонцем ставати до праці, на вулицях тиша. Ні мукання, ні тупоту копит.

Степан Савелійович пригадує, що колись тут лише з одного кінця села було 3 череди корів, - йдеться у сюжеті каналу Аверс.

«Точно по селу не знаю, скільки тої худоби залишилося, можливо, 50 є, а раніше, 24- 25 років тому було 400 голів худоби було. Отут три вулиці, три табуни йшли по 20 корів, тут одна, там дві, а тепер взагалі тільки одна корова ходить, одна стоїть на прив'язі», - каже житель села Піщане Степан Демидюк.

Біля Піщаного здебільшого ліси, пасовище далеко, а у тутешніх пенсіонерів здоров'я вже не те.

А молоді у селі меншає. Степан Савелійович пропрацював вчителем, був директором школи, каже, нині усе змінилось.

«Менше 20 ніколи не було учнів в першому класі, паралельні класи були, а тут 14, а дальше перспектива - менше 10 пішло», - зазначив Степан Савелійович.

Молоді люди кажуть - роботи особливо нема, хапаються за будь-яку можливість заробити. У Піщаному лісництво, пилорама, школа, амбулаторія, садочок.

Валентин почав свою власну сільськогосподарську справу - вирощує огірки.

«Ще я перший рік вирощую, то поки нормально, спочатку трохи було важче, зараз настроїлось, роботи нема, то мусово вирощувати огірки. Важко, тому що треба топити ночами, не спати», - розповів господар.

Цьогорічні весняні морози стали неабияким випробуванням для селян.

«Як морози то тяжко, тому що багато дров треба, щоб виростити, щоб воно не змерзло, маєш кожну ніч по чотири рази вставати, підкидати дрова, щоб не змерзли, бо якщо менше як 5 градусів температура - не буде врожаю», - каже Валентин.

Люди виживають як можуть - ходять в ліс по ягоди і гриби, але такими темпами як вирізають ліс, то кажуть, і чорничників меншає.

«Якось виживаємо помаленьку, Богу дякувати. Дай Боже, щоб та війна кінчилася, то ж саме головне... В мене коники є, ще дві козочки є, і свині є. Здоров'я, діточки, нема вже от і руки такі покалічило. Важко робили, працювали колись, не так, як сьогодні», - каже жителька села Піщане Софія.

«Війна є війна... Виживаємо з чого маємо. Гриби, ягоди настануть та й помаленьку», - каже місцевий житель Анатолій.