Волинянка із ДЦП закінчила школу із золотою медаллю

Жителька Володимира 18-річна Ольга Андзилевич цьогоріч закінчила 11 клас і отримала золоту медаль за успіхи в навчанні.

Попри важкий діагноз, дівчина дуже любить вчитися, а особливо читати різноманітні книги, - передає БУГ. 

Оля закінчила школу №5 імені Анатолія Кореневського. Однак весь процес навчання проходив поза закладом освіти. Допомагали в цьому вчителі, які приходили додому. Проте на церемонію нагородження, яка відбулася 21-го червня в КМЦ у Володимирі, Оля з батьками прийшла. 

Спочатку дівчинка ходила у садочок №7 № «Волиняночка», де була спеціальна соціальна група. Там їй дуже подобалось, вчила усі віршики, виступала на заходах. 

Потім дівчинка пішла до першого класу школи №5, що теж неподалік від дому. Навчання не завжди давалося легко. Однак працелюбна і старанна дівчина наполегливо долала усі труднощі та із захопленням здобувала нові знання. У початковій школі із навчанням трішки допомагала мама, яка спеціально звільнилася з роботи, аби більше часу проводити з дочкою-школяркою. А пізніше дівчинка справлялася з усіма уроками самостійно.

Оля, незважаючи на діагноз ДЦП, соціально активна і все робить самостійно: читає, пише, їсть, залюбки допомагає мамі в домашніх справах. Вона любить дивитись турецькі серіали, обожнює кататися на конях та на велосипеді, який їй видали у соцзабезі, а ще проводити дозвілля, читаючи цікаві книги, гуляючи, або ж відвідуючи місцеву бібліотеку. 

Щоб вийти з дому, під’їзд обладнали дерев’яним пандусом, адже дівчина живе на 5-му поверсі багатоповерхівки. Найбільше Олі подобається гуляти у парках Володимира, останнім часом випускниця полюбила проводити час в оновленій відпочинковій зоні на Риловиці. А от зайти в бібліотеку Оля з мамою не можуть, оскільки їм важко подолати східці, бо спеціального пандуса там не має. Тож мусять чекати, поки в тата буде вихідний.

У соціальних мережах дівчина не зареєстрована і не любить там просиджувати й даремно гаяти свій час.

Оля – щира, позитивна та усміхнена дівчина. А ще – скромна. Каже, що не очікувала на золоту медаль. І навіть про це й не думала. Просто з першого класу полюбила вчитися. Тому відзнака стала для неї приємним бонусом.

«Я абсолютно про це не думала. Просто подобається вчитися. Любила українську і зарубіжну літературу. Бо подобалося читати. Найбільше запам’яталася весела і позитивна повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Серіал на основі книги, теж прийшов до душі», – розповіла випускниця.

Мама дівчини Галина Антонюк поділилася, що її донечка народилась передчасно – у 7 місяців, з вагою – 1,5 кг і ростом 42 см. Жінка нарікає, що важку хворобу – ДЦП, Оля отримала через халатність лікарів.

«Я народжувала в нашій лікарні. У мене раптово й зовсім неочікувано відійшли води. Однак у лікарні, замість того, щоб стимулювати роди, вирішили продовжити мою вагітність. І я ще 9 днів лежала. У дитини весь цей час було кисневе голодування.

А вже на 10-ий день – 24-го липня 2003 року я таки народила недоношену донечку. Нас перевели в Луцьку лікарню. І вже там мені сказали: якби я народила в той самий день, коли відійшли води, то дитина була б абсолютно здоровою», – поділилася Галина Антонюк.

Однак жінка не опустила рук, а разом з чоловіком зробили все можливе, аби їх донька росла щасливою, отримувала все необхідне, розвивалась, здобувала знання і мала повноцінне, наповнене життя.

За її словами, у цьому їй дуже допомагали вчителі та працівники соцзахисту.

«У соцзахисті нам виділяли все, що потрібно. Дали хороший візочок і спеціальний велосипед, на яких Оля й досі їздить. Регулярно дають одяг, взуття та інші необхідні речі. До 18 років ми отримували безкоштовні путівки в санаторії. Наприклад, в Дачне їздили по 3 рази в рік. В Одесі у Львові були та інших цікавих містах України», – зазначила мама випускниці.

Повномасштабне вторгнення росіян, яке розпочалося 24-го лютого, вплинуло на життя Олі та її родини. Спочатку вони жили в її бабусі у селі Новосілки, бо там почували себе безпечніше. А потім виїхали в Польщу. Та через деякий час повернулись. Бо, як кажуть, дома – найкраще, та й за татом дуже сумували, який лишився в Україні.

«Ми трошки були в Польщі, але через деякий час вернулись. Бо тут залишився тато за яким сумували. А також, попри те, що за кордоном більше всіляких можливостей, жити ми все одно хочемо в Україні. Бо скрізь добре, але дома, є дома і тут найкраще. Тим більше у нас зараз спокійно», – розповіла мама Олі.

Зараз випускниця та її батьки, ніби стоять на роздоріжжі, адже їм потрібно вирішити, в який виш вступати і який фах здобувати. Адже через хворобу дівчині не усі професії доступні. Так само, як і денна форма навчання.

Оля пригадала, що раніше мріяла стати бібліотекарем, адже їй дуже подобається проводити час в книгозбірні й багато читати. Однак, через своє захворювання, опанувати цей фах вона не зможе. А мама випускниці хотіла, аби донька вступила у Володимир-Волинський педагогічний фаховий коледж ім. А.Ю. Кримського. Однак і він їм виявився не доступним, бо не буде можливості пройти практику.  

«Ми хотіли, аби Оля здобула професію вчителя початкових класів. Але процес навчання там для нас трішки не зручний. Перший курс ми ще можемо навчатися, а потім буде практика і треба буде в школу ходити до учнів й у табір. Та й заочної форми навчання там немає. А щодня туди їздити важкувато нам буде.

У Луцькому педколеджі ситуація аналогічна. То ми зараз обдумуємо різні варіанти, зокрема й з університетами. Нам потрібна, або дистанційна, або заочна форми навчання», – додала Галина Антонюк.

Та все ж ні Оля, ні її мама не засмучуються й не втрачають надію на вдале продовження навчання. Вони впевненні, що золота медаль – це лише хороший поштовх до успішного майбутнього.