Волонтерство чи комерція? Лучанин з "націнкою" продає амуніцію для військових

Адже, поки одні люди невпинно допомагають, інші змогли непогано зорієнтуватися у тому, що має найбільший попит і на чому можна заробити. Про це пише волонтерка штабу гуманітарної допомоги «АНГАР» з Луцька Ольга Валянік.

«Пам’ятаєте мій пост про те, що ми - не магазин Я писала його не випадково. І донедавна не могла зрозуміти природу такої навали запитів на покупку амуніції для військових. Але зрозуміла.

Ми створили штаб завдяки спільним зусиллям Волинського обласного благодійного фонду «Співдружність-Волинь» (директор - Ольга Валянік) та ГО «Творче об’єднання «Гармидер» (директор - Руслана Порицька). Наш центр надає всебічну та безоплатну волонтерську допомогу військовим Збройних Сил України, бійцям тероборони, а також цивільним, які постраждали від війни з росією. Нам донатять небайдужі люди з України та усього світу, передають допомогу з-за кордону різні організації та небайдужі українці та іноземці. Нам приносять їжу і необхідні речі волиняни. Щодня до усіх волонтерів штабу надходить не менше 10 офіційних запитів від військових та цивільних з міст, що зараз під обстрілами. Ми отримуємо запит, і коли беремо його в роботу, то те, що маємо на складі відразу формуємо у посилку і чи відправляємо самі, чи до нас приїздять і забирають. Якщо ми не маємо чогось в наявності, а запит специфічний, і його потрібно виконати, наприклад, дрон з тепловізором, то ми купуємо це за наявні кошти через волонтерів чи наш фонд у Європі. Якщо коштів немає, щоб закрити потребу - оголошуємо збір. Ви неодноразово могли бачити такі дописи про збір на броніки, форму, берці, турнікети у мене на сторінці», - пише волонтерка.

За її словами усю амуніцію, техніку, їжу, медикаменти та інше вони передають безплатно, і її ніхто не продає. Донати та благодійники існують для того, щоб ті, хто мають кошти, але з тих чи інших причин не мають можливості самостійно напряму надати допомогу, змогли за посередництвом волонтерів, направити цю допомогу тим, хто не може це купити чи знайти, де купити, хто немає у своєму рідному місті ні води, ні світла і під постійним обстрілом ворога, хто воює на «0».

«Але, ні для кого не секрет, що багатьох товарів - броня, каски, тактичний одяг, берці, турнікети, целокс, форма, тепловізори та дрони - немає у вільному доступі в українських магазинах. Це все викупили практично у перші дні війни. Є наразі бізнес, що перелаштувався і частково закриває військову потребу у взутті та формі.

Я не проти бізнесу і буду говорити про це постійно. Працювати зараз - це підтримувати хоч якось нашу економіку. Проте ми дізналися про інший вид комерційної діяльності, який майстерно «зміксували» з волонтерською діяльністю. Тому я вважаю своїм обов’язком застерегти людей від участі в подібному “волонтерстві” та у покупці будь-чого у людей, які дозволяють собі маніпулювати цінами та інформацією.

Лучанин Назар Трикуш, який активно продає амуніцію для військових і в якого ми також мали нещастя спробувати купити бронежилети абсолютно без проблем робив «свою націнку» на критично необхідні товари для ЗСУ.

На перший погляд, нема проблеми: людина закуповує товар у Європі, переправляє його до Луцька, продає його, щось заробляє.

Але, до транспортування товарів, його пошуку, перетину кордону на волонтерських засадах були залучені люди, які щиро вірили, що умовні тактичні рукавиці чи наколінники йдуть не у персональний магазин Назара, а бійцям ЗСУ.

Тобто уявіть ситуацію. Ви виїхали у Варшаву на початку війни. Щоб бути корисним і допомогти Україні зранку і до смерканку шукаєте на всіх складах необхідні речі, знаходите, вам перекидають кошти, ви це купуєте, шукаєте волонтерів, які довезуть до Луцька, передаєте, радієте, що все вдалося, що хлопці матимуть тактичні штуки. Прокидаєтесь через кілька днів, звично заходите в інсту і бачите, що ті умовні рукавиці, які ви шукали і передавали, Назар продає з націнкою», - обурюється Ольга.

За її словами, лучанин ставить націнку на рукавицях - орієнтовно 200 грн, на наколінниках - 600 грн, та 20 євро на кожному броніку, тепловізори пропонували за вдвічі дорожчою ціною.

«На питання Назару «Для чого це робив?», відповідь плутана. 

Версія №1 - щоб покрити транспортні витрати. Але які витрати, якщо волонтери деякі товари везли своїм транспортом до Луцька повністю безплатно!?

Версія №2 - щоб на націнку купити більше броні і передати її безплатно тим, кому вона потрібна. При чому остання версія здебільшого звучала у майбутньому часі, тобто «ми хотіли, ми планували». Вдалося дізнатися лише про 5 бронежилетів, які нібито передали безплатно, проте адекватного підтвердження, де вони, наразі не вдалося отримати», - зазначає волонтерка.

Та просить відгукнутися людей, яким Назар передавав щось безплатно, адже тоді стане відомо, що його «націнка» таки пішла на добрі справи, просто про це ніхто не знає, а він чомусь «забув» попередити покупців про взагалі існування такої «націнки».

«Проте, будь-який підприємець розуміє, що для нормальної діяльності потрібні обігові кошти. Так от ТОВка Назара такі кошти мала і, напевно, має досі. Адже лише наш фонд чекав на обіцяні броніки два тижні після оплати, тобто ці кошти (484 тисячі гривень) можна було «крутити» декілька разів, купувати за них рукавиці чи наколінники, продавати в роздріб, викуповувати велику партію відразу, тим самим спустошуючи склади. Як результат - товару мало, ціна завищена. А от Назар молодець - у нього все є, але з націнкою, як мінімум, 200 гривень на одиниці!», - каже Ольга. 

Також вона зазначає, що вони не отримали нашу броню, хоча спочатку сказали, що вона вже їде, проте пізніше повідомили, що не вийшло з поставкою взагалі.

«Нам повернули кошти, ми зараз купуємо її в іншому місці. З броньою складно скрізь, тому не було жодних претензій до Назара. Але лише до того моменту, поки наші друзі не розповіли, що відбувається якась з цим продавцем товарів якась нечесна і нелюдська штука», - пише волонтерка.

Ольга закликає бути чесними, і якщо метою є прибуток на торгівлі товарами для військових, то про це потрібно говорити. І у цьому немає нічого поганого. Якщо хочете відновити роботу вашого бізнесу, і частинку від прибутку передавати на потреби ЗСУ, то про це теж треба говорити клієнтам, але обов’язково звітуватися, що вдалося передали й кому.

«Якщо ваша мета волонтерство - то ви не продаєте. Але також звітуйте. Не треба робити гібрида, це демотивує і підриває довіру до всього волонтерського руху», - пише Ольга.