На Волині двоє братів стали на захист України
Олександр Симонович із Деревка – батько чотирьох доньок, який восени 2023 року став до війська та з перших місяців служби опинився на передовій. У складі бригади Нацгвардії «Рубіж» він пройшов дві складні ротації на найгарячіших ділянках Сходу – Луганському та Куп’янському напрямках.
Сьогодні Олександр продовжує службу, захищаючи кордон України. Його приклад підтримав і молодший брат Володимир, який також став на захист Батьківщини.
Про це розповідає видання «Нове життя» - новини Любешівщини.
Першим одягнув однострій старший брат, Олександр Симонович. Це сталося восени 2023 року.
«До того я мав відстрочку як тато чотирьох красунь-дівчаток. Коли Олександрі виповнилося 18, я з’явився до військкомату», – пригадує житель Деревка.
Так Олександр потрапив у бригаду оперативного призначення «Рубіж» Національної гвардії України. Після підготовки із побратимами вирушив на Схід, туди, у саме пекло війни. Наш земляк мав кілька ротацій, орієнтовно по три місяці кожна. Спочатку воював на Луганському напрямку, потім – на Куп’янському.
Про ті періоди у своєму житті Олександр Симонович згадує не надто охоче, адже довелося пережити багато болю, втрат побратимів, з якими фронтові дороги поріднили.
Нині ж Олександр Петрович перебуває на Покровському напрямку, де дуже небезпечно. Тож для виконання бойових завдань йому із побратимами потрібне авто. Днями найстарша донечка Олександра – Марія (у якої, до слова, служить і чоловік) оголосили збір коштів на придбання автомобіля для тата.
Удома на захисника неабияк чекають рідні: батьки, дружина та четверо доньок. Особливо радіє приїздам тата наймолодша, Соломійка. Вона мріє, коли рідна для неї людина повернеться й більше ніколи не поїде на війну.
Молодший із Симоновичів, Володимир, став до війська пізніше — у січні 2024 року. За плечима наш земляк не мав строкової служби (не проходив її за станом здоров’я). Нині ж його таки покликав обов’язок захищати Україну.
Володимир Петрович став солдатом 6-го прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України.
Тулиться до тата донечка Вікторія, котру, до речі, він виховує сам. Не перестає тривогою боліти серце мами братів Симоновичів, бо ж у війську – двоє кровинок. Тож просить жінка Господа, аби нарешті закінчилося це жахіття.
Вірять і брати Симоновичі, що вже скоро прийде час, коли вони обидва повернуться додому. До коханих, до дітей, до батьків, до рідного Деревка. І тоді вже ніщо не затьмарить родинного щастя, а донечки зможуть зростати під мирним небом.
Читайте також:
- Взяла під опіку п’ятьох онуків і чекає зятя з полону: історія 65-річної бабусі з Волині
- «А може він усе-таки живий…» Історія зниклого безвісти прикордонника з Волині
Будь в курсі усіх новин
