Вважався зниклим безвісти, але побратими свідчили, що Герой поліг: захисник з Волині загинув під час першого бойового доручення «на нулі»

Два місяці 48-річний боєць вважався зниклим безвісти у боях за волю українського народу. Але побратими свідчили, що насправді Валентин поліг смертю хоробрих під час обстрілу населеного пункту Новоданилівка Пологівського району Запорізької області, - пише газета Полісся.

Валентин Ковальчук загинув під час виконання свого першого бойового доручення «на нулі». У переддень смерті він телефоном сповістив свого брата, що вирушає на позиції, і назвав цей похід на зустріч ворогові «завданням, що забезпечує йому квиток в один кінець». Проте це була дорога, яку воїн обрав самостійно і свідомо. Він відчайдушно бився за нашу свободу і вірив у те, що Перемога вже скоро. У квітні 2022 року Валентина Ковальчука покликала Батьківщина і він, не вагаючись, став на її захист. Із гідністю торував шлях жорстокої та кривавої війни незмінно на Запорізькому напрямку в лавах 65 ОМБр. Більше двох останніх років російсько-українського протистояння доставляв важкопрохідними польовими дорогами побратимам боєприпаси, призначені для знищення живої сили та техніки противника. Часто вирушав на бойове завдання й посеред ночі, щоб наші солдати могли накривати ворожі позиції зненацька та ефективно. Не секрет, що важкі армійські будні у вкрай небезпечному режимі хотілося розбавити відпочинком. Та навіть у відпустці Валентин не зміг відчути свободу сповна. Звістка із дому навесні принесла жахливі новини: у березні 2024-го покинула цей світ його матуся Олена Іванівна. Та жоден із багатодітної родини Ковальчуків на той час не міг подумати, що в цьому ж році, але вже у жовтні вони назавжди втратять ще й брата військовослужбовця.

Спокійний на вдачу Валентин, як розповідає його рідний брат Микола, за життя нікому не причинив зла. Був надійним товаришем, готовим будь-якої миті підставити своє плече. За це його любили та цінували.

«Після навчання у сільській школі він освоював професію тракториста у колгоспі, певний період їздив на заробітки. На жаль, не зміг створити сім’ю, але натомість всю свою любов віддав племінникам. Аскетичний у побуті, він лише іноді просив передати на фронт щось із домашньої продукції, а загалом не хотів нас турбувати, волів нам нічого не розповідати про страхи війни. Останнім часом розчарований згадував лишень, що розгубили вищі військові чини повагу до звичайних вояк, які щомиті ризикують власним життям за збереження нації. А тому у такій ситуації мотивація боротися за державу дещо згасає…», — передає настрої виснаженого війною захисника брат Микола.

Скорботний кортеж під звуки журливої мелодії «Пливе кача..» вчетверте проїжджав вулицями Воєгоща. Сотні присутніх односельців прийшли провести останнім земним шляхом воїна-визволителя, про якого відгукувалися як про щиру людину, доброго сусіда, люблячого дядька для своїх племінників. Заупокійна служба Божа відбувалася у церкві Святителя Миколая, проводилася настоятелем храму Павлом Супрунюком та отцями з громади. Всі разом у щирій молитві згадали тих, кому вдячні за віру в краще майбутнє країни, за мир та спокій у наших оселях, за тих, хто віддав найдорожче — власне життя. Присутні військові підняли над домовиною Державний Прапор України, у відчаї схилився над домовиною його сімдесятивосьмирічний батько, під звуки Гімну у повітря прогриміли залпи на честь загиблого. Царство Небесне Героям, які віддали своє життя за Україну! Вічний спочинок і світла пам’ять захиснику!

Леся МІНІБАЄВА, село Воєгоща.Фото авторки.

Читайте також:

• Лише вдруге за період війни у селі відспівували воїна українською мовою: Герой з Волині не дожив до 24-річчя
• Знищив групу окупантів, захопив техніку, але загинув у бою: спогади про загиблого Героя України з Волині