Вважався зниклим безвісти: на Волині попрощалися із захисником Дмитром Колядою

Про це повідомили в Ковельській міськраді.

Згодом працював у місцевих приватних підприємствах, на будівництвах, мав досвід роботи за кордоном.

Його силою, спокоєм і світом була сім’я — дружина Світлана та донечка Анастасія. Дмитро цінував родинне тепло, затишні вечори вдома, підтримку своїх найдорожчих. Звичайне життя, яке могло б тривати ще так довго.

12 червня 2025 року він став до лав оборонців України. Пройшов навчання, служив у піхоті, виконував складні бойові завдання на різних напрямках — на Харківщині та Сумщині, а згодом підрозділ перекинули на Дніпропетровщину, де ворог останнім часом значно активізувався.

Він вивозив поранених, доставляв боєприпаси, рятував побратимів — робив усе, щоб інші могли жити.

У підрозділі його називали «Автором» — за невичерпні історії, гумор і здатність підтримати словом. Але війна забирає не лише життя — вона змінює душі. Після втрат друзів Дмитро став небагатослівним, зосередженішим і ще відповідальнішим.

Уночі 20 листопада 2025 року він надіслав мамі коротке голосове повідомлення: «Йдемо на завдання. Повернусь — передзвоню…»

Ці слова стали прощанням.

Того дня евакуаційна група потрапила під масований обстріл поблизу Орестополя на Дніпропетровщині.

Зв’язок з бійцями обірвався, і з 20 листопада 2025 року Дмитро вважався зниклим безвісти. Через переважаючі сили ворога позиції тимчасово довелося залишити. Та згодом наші воїни повернулися і відбили п’ять українських сіл Дніпропетровщини. Саме тоді й підтвердилася трагічна звістка. Молодший сержант, командир піхотного відділення Дмитро Коляда загинув.

«Ми мали за честь з ним жити в одному місті. Дмитро був дуже світлою людиною, про це розповідають ті, хто його знав. Він умів додати віри навіть тоді, коли було найважче. Сьогодні ми дякуємо йому за мужність і відданість Україні», – прощаючись із Героєм, сказав міський голова Ігор Чайка.

Він висловив щирі співчуття дружині Світлані, доньці Анастасії, мамі Валентині Михайлівні, татові Валерію Йосиповичу, брату Олександру, рідним і близьким полеглого воїна.

Дмитру було лише 34. Він мріяв, любив, будував плани, хотів бачити, як росте донька… Але він назавжди повернувся до рідного Ковеля «на щиті».

Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.

Редакція ВСН висловлює співчуття родині захисника. Вічна шана і слава Герою!