«Я не вірю у його загибель і чекаю на повернення». Рідні зниклого безвісти захисника з Волині не припиняють пошуки

Дружина Наталія зверталася у різні інстанції, намагаючись знайти хоча б якусь інформацію про його місце перебування, але намагання не увінчались успіхом. Та попри це, вона не втрачає надії на його повернення.

«Серцем відчуваю, що живий. Те ж саме відчуває свекруха, яка щоразу повторює, що материнське серце не обманює. А донька з самого початку навіть думки не допускала у те, що його немає. Ми усі віримо і молимось за його повернення», - говорить жінка.

Ігор та Наталія познайомились на роботі. Обидва тоді працювали вахтовим методом в охороні в одній з фірм. 

«Добирались на роботу службовим автобусом. Того дня єдине вільне місце у салоні було біля Ігоря, присівши, розговорились. Так відбулося наше знайомство. А за кілька днів він прийшов до мене з квітами. Для мене це виявилось приємною несподіванкою, яка стала початком наших стосунків. За кілька місяців одружились, і я переїхала до нього. Згодом народилася донечка. Маючи золоті руки, чоловік влаштувався на роботу за кордоном, на якій пропрацював багато років. Та коли розпочалося повномасштабне вторгнення, повернувся, аби стати на захист країни. «Я захищу тебе і доньку», - були його слова».

Спочатку у військкоматі йому відмовили, але він був наполегливим, і мобілізувався у 14 ОМБР. Вже там домігся, аби його відправили на фронт. «Я маю руки й ноги, чому маю сидіти у частині, коли молоді хлопці воюють», - пояснював своє бажання захищати країну.

У квітні у складі одного з підрозділів був відправлений на Харківщину, звідти – на Донеччину. 22 травня вранці  зателефонував Наталії, аби повідомити, що з ним все гаразд, пообіцявши дати про себе знати по поверненню. Це був його останній дзвінок. 

«По обіді я вже знала, що з ним щось трапилось. Не можу пояснити, звідки і чому з’явилось це відчуття, але була переконана у тому, що з Ігорем сталася біда. Не змогла сидіти, склавши руки, й розпочала власні пошуки. Крім офіційних звернень у відповідні інстанції, намагалась хоча б якусь інформацію дізнатися у тих, чиї рідні були разом з чоловіком. Але вони нічим не могли допомогти, оскільки самі нічого не знали.

За деякий час стала отримувати дзвінки від невідомих осіб, котрі намагалися видурити гроші за начебто корисну для мене інформацію про чоловіка, але я на жодні маніпуляції не повелася. Попри невідомість та відсутність будь-якої звістки, переконана, що мій Ігор живий, і одного дня переступить поріг рідного дому. Ми з донькою та свекрухою не перестаємо вірити у диво і молимось за його повернення». 

За даними громадських організацій, у російському полоні перебувають понад 10 тисяч українських військовослужбовців, причому Росія не підтверджує більшість із них. Навіть ті, хто виходив з «Азовсталі» під наглядом Міжнародного комітету Червоного Хреста, наразі не підтверджені російською стороною. 

Станом на вересень 2024 року було зареєстровано 65 956 військовослужбовців і цивільних осіб як зниклих безвісти чи захоплених у полон, з яких 50 916 вважаються зниклими безвісти. Багато з них можуть перебувати у російських в’язницях без офіційного підтвердження. Росія часто приховує інформацію про місцеперебування українських полонених, що ускладнює процес їхнього звільнення. Встановлення місця перебування полонених часто можливе завдяки свідченням звільнених українських військових, які діляться інформацією про інших полонених. Таким чином, значна кількість українських військовополонених утримується в російських в’язницях без офіційного підтвердження їхнього статусу та місця перебування. 

Та попри складність ситуації, шанс на їхнє повернення є, навіть після тривалого часу перебування. Рідні зниклих безвісти не припиняють пошуки і живуть надією, що ті повернуться. Одними з таких є родина Ігоря Шамрила, яка не опускає рук і робить все можливе, аби розшукати й повернути коханого чоловіка, люблячого батька і сина додому. 

«Я не вірю у його загибель. До того ж ті дані, якими володію, свідчать про те, що він може бути в полоні. Може хто з колишніх полонених прочитає статтю, погляне на фото, і упізнає чоловіка, з яким був у неволі, та повідомить будь-яку інформацію. Буду щиро вдячна». 

Жанна БІЛОЦЬКА

Читайте також: 

• Планував стати архітектором, але став Героєм: історія воїна з Херсонщини, який знайшов вічний спокій на Волині
• Пройшов війну, здолав хворобу, але загинув за загадкових обставин: історія волинянина Андрія Левосюка
• Перед відправленням на схід обмовився, що його скоро не стане: спогади про загиблого Героя Павла Гасичака