Пройти «Авангард» на руках: історія лучанки Вікторії Струсь, яка мотивує тисячі людей

Перші кроки у спорті

— Я навчаюся на маркетолога, працюю в сфері контенту та відео. А спорт для мене — це хобі. Шлях до спорту почався ще в дитинстві: я пробувала карате, волейбол, легку атлетику, навіть плавання. Але швидко все закидала — місяць-два, і «до побачення».

Уже у школі в мене з’явилася думка схуднути. Хоча проблем із вагою не мала, але дуже хотіла. Мама тоді привела мене до своєї тренерки Світлани. І от із першого ж тренування я не пропустила жодного без поважної причини. Вона змогла прищепити мені любов до спорту. Я навіть не думала: «О, в мене сьогодні тренування», — воно було природним, хотілося йти.

«Біг став моїм викликом»

— Як дійшла до того, що біг — це твоє?

— Мені було приблизно 14, коли почала бігати. Спершу це було просто цікаво: хотіла перевірити себе. Ставила маленькі цілі — пробігти 5 км, потім 8 км. Пам’ятаю, як задихалася, буквально «вмирала» на перших пробіжках. Але поверталася додому і з гордістю казала мамі: «Я пробігла 8 км!» А вона відповідала: «Вау, доця, це ж серйозно!» І тоді в мене з’явилась мотивація: хочу ще більше, ще далі. Так і затягнуло.

Спорт у моєму житті завжди був як захоплення. Я отримувала від нього задоволення й позитив. Не планувала робити з цього професію, але тепер бачу, що він усе більше стає важливою частиною мого життя.

Соцмережі та блог

— Як вирішила почати вести блог?

— Чесно, я не люблю соцмережі. Для мене вони завжди були «є та й добре». Але одного дня вирішила зняти відео для себе, і мені дуже сподобалось його монтувати й викладати. Неочікувано почала отримувати відгуки: «Ти мене мотивуєш, я теж хочу бігати!» І я подумала: якщо мої відео надихають інших — значить, це щось хороше. Так і продовжила.

Зараз багато людей пишуть: «Ти мене надихаєш, завдяки тобі почала/почав бігати». І це неймовірно приємно. Мені хочеться ділитися чимось позитивним, мотивувати, показувати приклад.

Підтримка

З самого початку Вікторію підтримувала батьки й її тренерка Світлана. Саме вона показала дівчині, що спорт може бути не примусом, а любов’ю й задоволенням.

«Мені GPT сказав: “Віка, не дурій”»

— Якщо говорити про відео, де ти бігла з опівночі до світанку. Як батьки відреагували на таке? Все-таки комендантська година… 

— Вони не знали, що я це планую зробити. Ну я ж не прийду і не скажу: “Мам, тату, я зараз планую бігти всю ніч. Ви, якщо що, не переживайте”. Я розуміла, що буде якийсь мініконфлікт, а я не конфліктна людина. Тому вирішила просто зробити. Мамі розповіла наступного дня, вона нормально відреагувала. Татові взагалі досі не казала — і, наче, все добре.

— Якщо згадувати твої найяскравіші відео, друге місце займає проходження стадіону «Авангард» на руках. Як виникла ця ідея?

— Після нічного забігу я трохи травмувала коліно і зробила паузу в бігу. У мене була інша задумка, дуже масштабна, але я відклала її. І якось сиджу, думаю: «А якщо пройти на руках, ну, не знаю, кілометрів п’ять?»

Мені стало цікаво, чи це реально. Запитала в ChatGPT, він каже: «Віка, не дурій. П’ять кілометрів — це нереально, але кілометр можна». Потім пішла до своєї тренерки Світлани, а вона: «Ти що придумала? Це дуже важко. Краще піди підтягнись тисячу разів». Я наполягла: «Ну, я спробую. Якщо буде дуже важко — не буду мучити себе». І знаєш, коли приходить ідея, то все, ти вже хочеш її реалізувати. От я і перевірила — взяла й зробила.

— Що виявилось найскладнішим у цьому експерименті?

— Насправді не так складно, як нудно. Три з половиною години йти по колу, ще й двічі обійти Авангард — у фіналі я вже думала: «Господи, коли він закінчиться?!».

Фізично було легше, бо я робила перерви. Суцільним темпом пройти це нереально. Консультувалась із фахівцями, вони сказали, що це небезпечно, але не критично. Єдине — під кінець трохи паморочилась голова.

«Люди пишуть — хай пишуть. Може, їм так легше».

Блогерка й спортсменка Вікторія ділиться, як ставиться до хейту в соцмережах і чому не ображається на тих, хто не розуміє її відео чи тренування. Вона вірить, що за різкими словами часто ховається не заздрість, а звичайне нерозуміння.

— На хейт реагують тоді, коли, по-перше, люди справді так можуть про себе думати, по-друге, не розуміють, чому це робиться. Я чітко усвідомлюю, чому мене можуть хейтити: багато людей просто не розуміють, для чого і навіщо це робити, у них інше мислення, вони звикли по-іншому. Люди пишуть — хай пишуть. Може, їм так легше.

— Чи були думки піти у великий спорт?

— У професійний спорт я точно не піду. Але є одна ціль, яка стосується спорту на високому рівні, і я хочу її виконати. Думаю, поділюся в соцмережах першими новинами десь за пів року, а реалізацію планую приблизно за рік. Це потребує серйозної фізичної підготовки, але морально я готова.

— Ти доволі активно ведеш блог. Хочеш більшої впізнаваності?

— Так, я хочу розвивати блог. А чи стану впізнаваною — залежить не лише від мене. Я робитиму якісний контент, а якщо людям він буде цікавий, то чому б і ні.

— Як спорт впливає на твоє життя?

— Для мене рух — це життя. Біг допомагає зняти стрес, зупинити зайві думки, відчути тіло. Я кайфую від цього настільки, що коли через травму два тижні не бігала, мені було дуже важко. Це мій стиль життя, і я не уявляю себе без нього.

— Як мотивуєш інших бігати?

— Є спільнота «Біг клаб» у Луцьку, де можна відчути кайф бігу навіть без підготовки. А щодо пробіжок зі мною — думаю, колись організую зустріч для підписників. Обіцяю: зі мною не буде нудно!

Вікторія не женеться за медалями й рекордами, а шукає баланс між роботою, навчанням і спортом. Для неї біг — це не тільки фізична активність, а спосіб зарядитися енергією і прийти в гармонію з собою. 

Читайте також:

• «Луцьк біжить за Героїв»: сотні містян долучилися до патріотичного забігу пам’яті. Фоторепортаж
• Майстер спорту з ММА Андрій Гуславський провів безкоштовне відкрите тренування у Луцьку. Фото
• «Ми творимо місто навколо себе»: Вадим Курилюк про біг, вітражі та Луцьк