Як футзальний клуб «Любарт» працював у перші місяці повномасштабної війни
Здавалося б, за трохи закінчиться сезон, ось вже фінішна пряма: ігри проведено, перемоги здобуто, аналіз помилок зроблено - все, як завжди. Проте збудовані плани на близьке майбутнє та рутинне життя клубу вмить зруйнувалися повномасштабною війною, що сколихнула країну. Плекаючи бажання якось допомагати і знайшовши в собі сили, «Любарт» прийняв рішення відновити тренування, як виявилося згодом, ідея була своєчасною і вкрай потрібною у той момент, хоч спочатку були щодо цього сумніви.
Про поновлення роботи луцького футзального клубу після двох тижнів вторгнення і результати втіленої ініціативи; про безкоштовні тренування, що проводилися для всіх охочих дітей, і функціонування дорослої команди в час війни.
Після прильотів по українських містах, зокрема по Луцьку, реакції в суспільстві були різними: хтось закривав свої проєкти, ставив на паузу справи, не бажаючи поновлювати їх у найближчому майбутньому, але шукаючи водночас можливість допомогати і не бути осторонь від війни, що триває тут і зараз. Люди плели сітки, відкривали збори, закривали запити, словом, робили все, що могли у такій ситуації.
Луцький «Любарт» вже не один рік плідно працює, розвиває футзал на Волині й здобуває нові перемоги. Саме він, маючи місце і можливість тренувати, бажаючи відволікти дітей спортом хоча б на кілька годин, за два тижні поновив заняття у своїх стінах, запросивши і юних волинян, і вимушено-евакуйованих дітей з інших регіонів.
Хоч ситуація виглядала не дуже оптимістичною, до того ж не було спонсорів та коштів, на сторінках в соцмережах з’явився текст: «Приходьте безкоштовно тренуватися всі, хто має бажання».
Оговтавшись керівництво клубу разом із тренерами все-таки спробувати поновити тренування хоча б для дітей.
Виявилося, що це реально було потрібно, позаяк охочих прийшло чимало:
«Тоді якраз були переселенці з Харкова, Києва, Сум, Чернігова, це допомогло діткам хоч трошки відволікатися», - розповідає Дмитро Пасічник, генеральний менеджер клубу.
Дмитро говорить, що вони все зробили правильно. Така ініціатива була досить слушною у той момент: до дітей повернувся гарний сон, так вони могли відволіктися від сирен, менше боятися, хоча б на мить «забутися» у спорті.
Можливість безкоштовних тренувань зберігалася протягом трьох місяців, всієї весни, зараз вона існує для переселенців і дітей захисників України.
Ситуація ж із дорослим «Любартом» склалася по-іншому: не всі хлопці лишилися в місті. Проте вже у квітня тренування відновилися і для них: заняття поновилися, хоч, крім цього, додалися благодійні турніри зі збору коштів для захисників. Старші хлопці клубу неодноразово брали там участь і здобували не одну перемогу.
Важлива частина команди – капітан Влад Козачок – з 24-го пішов добровольцем. Зараз він служить у 100-й бригаді області, ставши командиром взводу. Клуб намагається підтримувати капітана, а наразі, швидше, воїна: час від часу закриваються збори і з'являються нові потреби. Таким чином допомогли Владу придбати, зокрема, автомобіль на підрозділ та тепловізор.
Луцький футзальний клуб повністю повернувся до повноцінного життя, звичного ритму, поновивши заняття у всіх вікових категоріях від 5 до 17 років, хоч часом повітряна тривога намагається надломити цю атмосферу.
У «Любарті» зауважують, що дитячий клуб працює зараз краще, ніж до війни: у багатьох покращився спортивний рівень. Ця ситуація лиш загартувала їх, давши поштовх до розвитку юних команд.
Будь в курсі усіх новин
