Як говорити з військовими

Чому важливо коректно спілкуватися з військовими й чому їх не варто боятися? Є чимало хибних уявлень про війну та певне «особливе ставлення» до військовослужбовців, які повернулися з «гарячих точок». Як починати розмову, що варто їм розповідати, а чого точно — ні. Про це все під час лекції у Ветеранському просторі «Плюс Плюс Луцьк» розповів військовий Віктор-Микола Гаврилюк.

Захід відбувся у Луцьку у понеділок, 4 березня.

Віктор-Микола Гаврилюк не з чужих слів знає, що таке війна — сам був на передовій. Каже, що всі його поради — це досвід реального життя. Про себе розповідає не багато, він волинський військовослужбовець, пластун та мандрівник. У військо пішов добровольцем ще 2014 року. Періодично повертався до цивільного життя, знову йшов на фронт. З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на війну. Зараз вдома, лікується після складного поранення на фронті.

На запитання: як потрібно тактовно подякувати військовим за те, що вони захищають нас на передовій, на його думку, досить потиснути руку і сказати: «Дякую тобі за твою службу».

«Просто це демонструє, за що ти саме вдячний війському. Дякуєш за службу, за жертовність тощо. Ти розумієш за що ти воюєш, за Україну. І тобі за це вдячні», - зазначив Віктор-Микола Гаврилюк.

Ображають військових вирази, типу: «Я тебе туди не посилав!».

«Мене дійсно ніхто туди не посилав, і мене це не зачіпає. Але є випадки, коли ця фраза є тригером. Особливо це стосується тих, кого мобілізували, вони покинули своє цивільне життя. «Дякую тобі за твою службу» це противага словам «Я тебе туди не посилав»», - сказав Гаврилюк.

Є тригерні теми, які не варто згадувати у розмові із військовим: згадувати про смерті та бої на фронті.

«Згадувати про будь-що, що пов’язано із полем бою, не варто. Таке питання: «Чи вбивав ти?» є досить нетактовним. Для когось складно згадувати цей момент, бо не всі створені вбивати. Для мене особисто це питання йде у зворотній бік, бо я вважаю, що вбив недостатньо. В мене є друг артилерист, у якого там рахунок йде на тисячі, а у мене лише кілька одиночних боїв. До слова, військовослужбовець – це не означає, що людина воює… Також не варто згадувати про страх і задавати питання типу: «А не страшно тобі було?» Головне навчитися долати свій страх. Боїшся, але робиш», - пояснив військовий.

За словами Віктора-Миколи Гаврилюка, щодо того, які теми не варто чіпати – список складно скласти, але все залежить від тактовності тієї чи іншої людини, її емпатії. Прірва між військовими і цивільними є у всі часи.

«Той, хто там не був, той того не осягне», - сказав військовий.

Що ж до того, як потрібно спілкуватися із військовими які отримали поранення, то на думку, Гаврилюка, останнє, що слід робити - це шкодувати їх.

«Ой бідні нещасні хлопчики!» - такого казати не треба. Коли діючому військовому починають розповідати яка навколо зрада і все погано, мовляв, голі-босі. Тут і так проблем вистачає, а ще як починають казати як все погано, тоді це деморалізує. Не слід деморалізовувати, що діючого військового, що військового із пораненнями.

Скажу про себе, одного разу якась бабця, бачачи моє паранення, починає голосити: «Ая-яй! Як ти тепер? То ж болить!» Словом журба. Для мене пораненння було очікуване. Я вже навіть думав, якщо мені відірве руку чи ногу, то я на тому місці наб’ю тату. Як я буду косплеїти пірата чи ще щось. Я не бідний і нещасний... Поранення змінює людину і робить її сильнішою… Потрібно бачити внутрішню силу людини, а не якісь її фізичні вади», - констатував Віктор-Микола Гаврилюк.

Військовий зазначив, що ще в жовтні мені йому мали відрізати, але зараз я вже доволі непогано ходжу. До липня планую достатньо відновитися, щоб знову стати в стрій», - заявив військовий.

Не потрібно нав’язувати свою допомогу тим, хто отримав поранення. Добро не потрібно нав’язувати, а лише запропонувати, на що можна отримати як згоду так і відмову.

Також Віктор-Микола Гаврилюк відповів на питання, чи варто цивільним жартувати із військовими, адже можна у цьому перейти межу і зробити боляче.

«Це все дуже індивідуально. Я, наприклад, любитель чорного гумору. Багато людей із психологічними травмати реагують інакше. Є солдати на фронті, які жартують про смерть, а є ті, які забобонні, кого такі згадки дуже деморалізують. Це потрібно розуміти у контексті людини. Перепитати, якщо не впевнені, як сприймають такі жарти», - розповів військовий.

Читайте також: