«Якби я не був зараз у патрульній поліції, то був би в ЗСУ». Розмова в укритті з Дмитром Мокичем

 

«Ні на секунду не пошкодував про своє рішення»

- Пам’ятаєте присягу, яку складали у 2015 році? Що тоді відчували?

- Натхнення, гордість за свою країну, гордість за те, що відбуваються якісні зміни. Було відчуття чогось нового, непередбачуваного, всі хотіли змін і ми були тими змінами. Бо в суспільстві було загострене почуття несправедливості, і патрульна поліція була одним з тих сигналів, які демонстрували, що йдуть якісні зміни. Відбувся Майдан, люди хотіли свободи, демократичної країни, чекали поліції, яка була б опорою для всього громадянського суспільства, бо вони на це заслуговують.

- Чому в 2015 році ви ухвалили рішення працювати у патрульній поліції? Можливо, мали юридичну освіту?

- Юридичної освіти я не мав, був звичайним пожежником-рятувальником. Але ще з юності хотів бути офіцером, мріяв бути військовим. Так вийшло, що зараз я офіцер поліції. Так склалися обставини, що ухвалив для себе рішення іти в патрульну поліцію: життя вимагало ставати кращим, я вимагав цього від себе і такий  момент прийшов у житті. Зізнаюсь, що я ні на секунду не пошкодував ні тоді, ні зараз про своє рішення.

- Пам’ятаєте свій перший виїзд? 

- Пам’ятаю,  звісно. Пригадую, що тоді було на території управління патрульної поліції: десятки запальних очей, хвилювання, очікування чогось несподіваного на вулиці.

Пам’ятаю як вперше зупинили нетверезого водія і не знали в принципі, що робити, як діяти, бо не мали такого досвіду. Ми вчилися, здобували досвід, практикувалися, і тепер поліція є такою, якою її всі бачать зараз.

- Який виклик назвали б найскладнішим?

- Та різні виклики дуже були. Навіть не можу вииокремити.

- За цей час багато хто звільнився, розчарувались у роботі, чи не було таких думок у вас?

- Звичайно, робота складна, були моменти фізичного навантаження, психологічного, були і такі думки, але добре, що не дав волю думкам на той момент і не зробив дурних вчинків. Тож не шкодую, що лишився у великій сім’ї патрульної поліції.

«Патрульні поліцейські  не прийшли з іншої країни»

- Патрульна поліція фактично прийшла на зміну ДАІ. За ці роки можна вже зробити певні висновки: чи виправданою була ця реформа?

- Порівнювати ДАІ і патрульну поліцію, це як порівнювати армію часів Радянського Союзу і нинішню, я б не робив таких порівнянь. В ДАІ був свій функціонал, у нас - схожий, але додалася маса інших завдань і поліцейські виконують, на мою думку, складнішу роботу. Чи виправдано – покаже час, розвиток іде вперед, Україна - молода держава, яка заслуговувала на ці зміни.

- Однією з найпоширеніших претензій до тієї ж таки Державтоіспекції було хабарництво. Чи були випадки, коли і патрульні теж брали неправомірну вигоду?

- Коли була ДАІ, це були складні часи, ми ще не відійшли від радянщини. Але були ж тоді і чесні міліціонери, і ті, хто не хотів по чесному служити народу. Час все показав, На зміну прийшла патрульна поліція. В законі України про Нацполіцію чітко прописаний функціонал та завдання патрульного поліцейського. 

Чи були такі випадки? Патрульні поліцейські  не прийшли з іншої країни, це ті ж українці, і хто був негідний звання патрульного - понесли покарання згідно чинного законодавства і рішення судів.

- В патрульній поліції певний період були нарікання на велике навантаження, часті чергування, через це навіть ДТП ставалися і трагічні випадки. Чи змінилась ситуація?

- Багато хто може сказати що в патрульній поліції є своєрідний романтизм, і так з’являється несправедливе уявлення про цю роботу. Але наша робота – це, в першу чергу, надскладна служба. І хлопці, і дівчата, не дивлячись на умови (сніг, дощ, умови соціального характеру) продовжують нести службу. Їздять по 12 годин за кермом, зустрічаються з несправедливістю, небезпекою і надалі охороняють спокій в місті. І я вважаю, що вони справляються з цим успішно.

- На які виклики складніше виїжджати – затримувати п’яного водія чи, скажімо, щодо домашнього насильства?

- Наша робота цікава тим, що тут немає стандартних викликів, кожен своєрідний. І поліцейський має бути не просто людиною у формі, а ще й психологом, медиком і часто просто другом. Кожна ситуація вимагає того, що поліцейський викладає себе на максимум. Виклики різні, немає такого критерію, що якісь виклики легкі чи важкі.

- Часто патрульні виїжджають на виклики щодо спроб самогубства. Де вони вчаться правильно комунікувати з такими людьми?

- Навчання відбувається в академії патрульної поліції, де вони вивчають ази. Але найголовніше, на мою думку, це практика, досвід набутий на роботі. Досвід наших патрульних дозволяє їм в тій чи іншій ситуації знаходити вихід, бути порадником, психологом.

- Можливо, на такі виклики виїжджає якийсь певний екіпаж? 

- Ні, будь-який вільний екіпаж, який перебуває найближче до місця виклику, той їде.

«Я однозначно вважаю, що п’яний водій за кермом - це вбивця»

- Серед учасників дорожнього руху, хто порушує більше: водії чи пішоходи?

- Порушують всі, не скажу, що багато. В нас громадяни стали свідоміші, згуртованіші з початком повномасштабної війни. Хто порушує - несе покарання. Але дотримуватися правил - це завдання не поліцейського, а завдання людей – зберегти своє життя та життя оточуючих. Пішохід має поважати водія, водій – пішохода. Правила для всіх однакові, і щоб була безпека треба просто їх дотримуватися.

- Чому, на вашу думку, водії сідають за кермо в нетверезому стані?

- Це чисто психологічне і для кожного особисте. Хтось не надто свідомий громадянин, в когось інші погляди на життя, хтось вирішив, що для нього саме так правильно. Я однозначно вважаю, що п’яний водій за кермом - це вбивця. Може бути таке, що він проїхався 5 хвилин і нічого не сталося, а іншого разу він може наробити лиха:  зруйнувати своє життя, зруйнувати життя комусь. І він може вважати, що це дрібниця, що він нічого не порушує. Для поліцейського не головне написати протокол чи винести постанову, для нього головне - спрацювати профілактично, щоб іншого разу нікому не кортіло порушити, щоб вдалося вберегти людські життя, щоб люди дотримувались порядку.

- Чи частими бувають випадки, коли в суді недостатньо зібраних патрульними доказів і вони повинні свідчити? Часто суди скасовують протоколи?

- Надсилаючи справу до суду, збирається вся доказова база, ми додаємо записи з відеореєстраторів, з бодікамер і, якщо вимагає ситуація і суддя вирішив, що поліцейський має довести свою правоту, наші інспектори приходять на засідання. У поліції робота проста: він має довести вину порушника, суд же розглядає всі матеріали і докази, вирішує, чи винен порушник, чи ні. Якщо інспектор спрацював неякісно, не допрацював, це може позначитись на рішенні. Але таких випадків мало, наші суди ухвалюють розумні рішення. В Луцьку ситуація не така проблематична, мало матеріалів скасовуються.

- А діє зараз у Луцьку фіксація швидкості руху автомобілів за допомогою приладів TruCAM?

- Діє. Виїжджають мінімум два екіпажі, які слідкують за особами, що можуть перевищити швидкість. Це важливий фактор стримування порушень ПДР, дисциплінує водіїв. На всіх ділянках, де вимірюється швидкість приладом, стоять знаки, яі про це повідомляють.

- У грудні 2020 Департамент патрульної поліції отримав в своє розпорядження 30 пересувних лабораторій, за допомогою яких мала проводитись перевірка стану доріг. Серед іншого, такі комплекси дозволять визначати рівність проїзної частини. Чи почали в Луцьку користуватися такою лабораторією?

- У зв’язку з військовим станом ці дії призупинені. До цього ми починали користувалися, але там ще треба ухвалити чимало законів, прийняти певну кількість нормативних документів, щоб притягнути водіїв. Але це дуже хороша ініціатива, будуть вимірюватися протектори, вихлопні гази, технічний стан автомобілів. Цей проект не загинув, але наразі на паузі.

Зарплата поліцейського 12 300 - 12 400

- Який зараз автопарк патрульної поліції?

- Точну цифру не скажу, бо досі я був вісім місяців у зоні бойових дій. Але точно скажу, що автомобілів вистачає. Якісь з них в ремонті, є авто після ДТП. На даний момент авто достатньо,  в Луцьку працює 10 екіпажів, які їздять містом, ще два - на міжнародних трасах і один на стаціонарному посту в селищі Цумань.

- Скільки зараз у патрульній поліції людей і чи достатньо їх? 

- За штатом у нас знаходиться 420 осіб, вакантні посади є: за списком у нас 349 осіб. Добираємо людей, оголошуємо набір, запрошуємо до лав патрульної поліції: дружної, перспективної і класної сім’ї.

- А яка наразі зарплата у патрульного?

- 12 300-12 400 на старті і доплата у зв’язку з воєнним станом.

- Чи будуть після вашого призначення кадрові зміни?

- Категоричних кадрових змін робити не буду, моє завдання – побудувати командну роботу. Я - командний гравець, всі успіхи і розчарування - це все заслуги команди.

- Перший набір вчився буквально два місяці. Згодом термін навчання патрульних продовжили. Скільки зараз воно триває? 

- Пів року. Найголовніше – це досвід і бажання саморозвитку. Численні ситуації, які відбуваються на викликах, стимулюють наших працівників розвиватися, ставати кращим.

Теорія – одне, а практика інше. А поєднання теорії, практики і досвіду і робить класним поліцейського.

- Вас призначили після того, як головного патрульного Волині Андрія Крутня перевели до Львова. А перед тим розгорівся скандал з головним патрульним Львова. На вашу думку, наскільки такі дії керівника львівських патрульних були допустимі?

- Я б не хотів це коментувати. Зараз триває слідство, яке з’ясовує що це було, коли це було, тому робити якісь висновки зараз рано.

«У рюкзаку було те, що могло врятувати чиєсь життя»

- Яким було 24 лютого для працівників патрульної поліції?

- Ми всі розуміли що ситуація загострювалась, всі бачили, що йшло до чогось недоброго тож ми були готові. І, як показав цей час, поліцейські не відступили, були готові виконувати завдання при важких ситуаціях, як це було в інших містах: Києві, Харкові.

Ці полісмени - герої і впевнений, що якби така ситуація сталась на Волині, поліцейські не відступили б, вступили б у бій з ворогом і виконували поставлені завдання. Адже люди в нас вірять і я хочу, щоб вони і надалі вірили в поліцію, ми їх надійна опора, і в будь-який момент на нас можете розраховувати. Сьогодні ми стали ще кращими.

 

- Чи вплинула війна на роботу патрульних? 

- Звичайно. Хтось змужнів, хтось став серйознішим, для когось це було звичайно і неочікуваним.

- Хтось виїхав за кордон? 

- Патрульні всі на місці і виконують бойові завдання і накази вищого керівництва.

- На початку вторгнення всі шукали мітки, ловили диверсантів. Пам’ятаєте? Що це було, на вашу думку?

- Це була істерія, всі бігали, заявляли. Було стільки дзвінків, скільки не було за весь час роботи. Патрульні розривалися, ми їздили, шукали. Чи була виправдана ця робота? Ніхто не знав, що це, ми з цим зіткнулися вперше. Але це все було не просто так: стояло завдання посіяти хаос в діях силових структур і посіяти страх у населення.

Це було більше ніж інформаційно-психологічна операція. У інших містах ці мітки таки відігравали роль наведення. Мітки були неспроста. Але страх і хаос посіяти серед нас не вдалося, всі спрацювали професійно.

 

- Ви казали, що ще до 24 лютого вже мали спакований тривожний рюкзак. Що у ньому було?

- Все необхідне: медпрепарати, термобілизна, все необхідне для виконання завдань. 

- Тобто це був не евакуаційний рюкзак, а валіза для виконання бойових завдань, так?

- Так, в разі потреби те, що в ньому було, могло врятувати чиєсь життя.

«Вітер змін, буревій - це така потуга, яка може знести ворога»

- Коли ви ухвалили рішення увійти до складу зведеного загону патрульної поліції і перебувати у зоні бойових дій?

- Якби все залежало лише від мого бажання, я б відразу пішов. Як справжній чоловік, я не міг стояти осторонь тому що відбувається. Росіян треба бити знищувати, бо це - суцільне зло. І коли мені випала нагода взяти участь у в боротьбі проти ворога у складі зведеного загону, я був радий. Я не раз просив керівництво відрядити мене, це була моя ініціатива. Я розумію, що керівнику було важко мене відпустити, бо я був на посаді заступника, і мої функції тут мав хтось виконувати. Я вдячний, що ухвалили таке рішення і дозволили мені долучитися.

- Так сталося, що поліцейські стали бити ворога з реактивної системи залпового вогню «Торнадо», яку затрофеїли. Чому авто назвали «Вітер»?

- Ми поговорили що це було б цікаво: вітер змін, буревій - це така потуга, яка може знести ворога, може змінити, це сила, з якою треба рахуватися.

- Для вас як поліцейського, який має охороняти правопорядок, охороняти людські життя, як це – потрапити на війну?

- Для мене це багато значить, це значущий момент в моєму житті. Росія – це наш споконвічний ворог, і долучитися до того, щоб «накидати» для ворогів, мріє кожен українець.

Є несправедливість, ворог прийшов на нашу землю, він не прийшов у гості, а прийшов руйнувати красу, вбивати дітей, ґвалтувати жінок, і ми не повинні дозволяти це робити. Він не в себе вдома, у себе хай робить все, що йому заманеться. Він - на території суверенної країни, і ми за цю землю будемо боротися, як боролися наші предки, наші діди, батьки. Ми подолаємо цю навалу, знищимо ворогів, відбудуємо всі зруйновані міста. Там буде патрулювати Патрульна поліція України, будуть інші державні органи працювати, щоб допомагати українцям. Не буде там Росії, ми не допустимо.

Я не шкодував жодної секунди, що я був там. Повторюся, це - честь для кожного чоловіка, а для мене - це найвища честь. Бути військовим – нелегка справа. Якщо хтось думає, що військова справа - це просто гарна форма, автомат, то це велика помилка. Військовий, у першу чергу, - це небезпека, і треба бути готовим до цього, і фізично, і морально. Не кожен може справитись з «прильотами», з загибеллю друга, постояти під обстрілами, а тим більше коли мороз, зливи, багнюка. Не кожен може побути без побутових умов, душу, вмивання, не кожен може певний період протриматися на одному сухпайку. ЗСУ - це титани, і я радий, що поруч з ними стоять інші силові структури: поліція, прикордонники. ДСНС також роблять важливу справу, вони всі - герої. Бо це наша спільна проблема, і ми маємо докладати максимум зусиль.

- Рішення про призначення вас керівником застало вас на курсах оператора дронів. Тобто ви планували, що будете і далі воювати?

- Я готувався до того, що буду продовжувати бойовий шлях. Для цього треба було постійно вдосконалюватися, на той момент це навчання було не лишнім. У нас були свої аеророзвідники, але я хотів зрозуміти, як це відбувається, чи ми все правильно робимо, щоб вникати і передати свій досвід колегами. В мене була на той момент відпустка, я мав би побути більше з сім’єю, але дружина мене зрозуміла і відпустила. Тому я тоді перебував на курсах.

- Чи не було спершу думки відмовитися від призначення і далі бути в зоні бойових дій?

- Звісно, така думка виникала, бо війна не закінчилась. Там лишились мої колеги, друзі, побратими які продовжують нищити ворога, але і тут за мною лишається велика кількість людей.

400 людей - це велика відповідальність, тут теж багато моїх друзів, вони всі такі, і хтось має керувати цими людьми. Я знаю їх проблеми, знаю управління зсередини і вважаю, що буду корисним тут. Патрульна поліція - це моя велика родина якій я присвячую 90% свого життя.

 

- Ви колись писали про «волинську ватагу» в зоні бойових дій…

- Волинян там багато, вони одні з перших долучилися до боротьби, і приємно, що я часто зустрічаю земляків. Дуже багато моїх друзів в зоні бойових дій серед поліцейських, в ЗСУ, в прикордонній службі. Ми зустрічалися в Донецькій області і бачили моїх колишніх колег з ДСНС, які займаються розмінуванням. Це теж важлива справа, вони стоять пліч-о-пліч з тими, хто воює щоб наші діти не підривалися на тому смертельному металі, який залишився.

- Яка ситуація на деокупованих територіях? 

- Там є вщент зруйновані села. На це боляче дивитися, бо там колись вирувало життя, діти бігали по вулиці, кожен будував своє майбутнє, планував щось. Нелюди прийшли і в один момент все зруйнували. Боляче дивитися. Не знаю, чи вдасться ці села відбудувати. Мабуть, легше буде  побудувати щось нове. Це історія, це тисячі людських доль, які помахом однієї руки, рішенням однієї людини були зруйновані.

- Якби ви у 2015 році не ухвалили рішення піти до лав патрульної поліції, як гадаєте, де б ви були зараз?

- Я впевнений, що я б був у ЗСУ. Сто відсотків, що став би на захист держави. 

«Українці – крутий народ»

- У вас на сторінці є авторські вірші. Давно почали писати?

- Це ще зі школи. Пишу, коли є певний душевний спокій, комфорт. Я не надаю цьому такого великого сенсу. Я не можу просто сісти і писати, це має відбутися щось в житті. І вірш виходить гарним тоді, коли цього бажає душа.

- А як ви розвантажуєтесь? Є якесь хобі?

- Війна внесла корективи. Раніше це обов’язково був спортивний зал, любив займатися на вулиці. Я і синові прививаю любов до спорту, адже спорт виховує чоловіка, я б хотів, щоб він виріс справжнім мужчиною, справжнім українцем.

Люблю читати книги, коли є на це час, коли нічого не турбує навкруги. 

- Яку останню книгу прочитали?

- «Сталева воля» Шайло Гарріса. В мене майже всі книги - націоналіст тематику чи військову. І фільми люблю військові, найулюбленіший – «Останній самурай», не знаю навіть чому.

- А улюблена книга? 

Іван Багряний, «Тигролови». Я її перечитував кілька разів і всім рекомендую. Там все сказано про нашу боротьбу, нашу історію. Там про те, що наша країна – велика. Про те, як життя однієї людини  може перевернутися тільки тому, що вона хоче бути українцем і боротися за Україну і життя рідних. Українці - крутий народ. Люди які жили в лісі, яких етапували  звели українське місто, одружувалися, будували побут. Росія хоч і велика територіально, а Україна і там, перебуваючи на виселенні. Українці - живучий народ, який не схилиться ні перед ким і ні перед чим, і будуватиме своє майбутнє.

Юлія Малєєва

Фото Романа Домбровського

Читайте також: 

• «В країні війна. Правила змінилися». Розмова в укритті з Анатолієм Пахолюком
• «Диверсант видавав себе за монаха-прочанина». Розмова в укритті з Юрієм Крошком
• Сергій Корецький очолив головну паливну компанію України. Про плани - в великому інтерв'ю