«Їм муляє саме існування України»: воїн із Волині про битву за Торецьк і майбутню перемогу

Родом чоловік із села Бруховичі, що у Ковельському районі Волинської області, - розповіли на фейсбук-сторінці «Сталевої сотки». 

Після закінчення середньої школи юний Анатолій вступив на навчання до Горохівського радгоспу-технікуму (нині – Горохівський фаховий коледж ЛНУП). Найяскравіший спогад тих часів – мітинг Народного руху України у Горохові, на якому В’ячеслав Чорновіл подарував студентам синьо-жовтий прапор.

«Тієї ж ночі ми вивісили стяг на гуртожитку – попри те, що часи були ще «радянськими», – з усмішкою згадує події буремної юності пан Анатолій, – На ранок переполох був на увесь Горохів!».

За тодішньою «традицією» навчання довелося перервати на час строкової служби:

«Мобілізували мене ще за часів СРСР, а на «дембель» вже ішов з лав Збройних сил України. Служив у сонячному Криму – в береговій охороні морської піхоти, – розповідає боєць «Сталевої Сотки», – Неодмінно туди повернуся! Бо Крим – це невід’ємна частина Україна! І хай ідуть в д**у усі, хто намагатиметься переконати нас у чомусь іншому!».

Після демобілізації й закінчення навчання у технікумі Анатолій працював агрономом (звідтіля й позивний!) в місцевих агрофірмах. А згодом разом зі старшим братом Миколою взявся за розбудову власної сімейної ферми:

«Обробляв землю – маю трактор з повним набором додаткового обладнання. Тримав п’ять корів, нині лишилося три. Навіть коня мав: не для роботи – для душі, – з ледь відчутною ностальгією розповідає «Агроном».

У 2015-2016 роках Анатолій брав участь в АТО в лавах 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого.

А 24 лютого 2022 року – не на хвильку не задумуючись – знову став на захист України, тепер уже в лавах 100 бригади.

Понад рік у Серебрянському лісі, бої на Покровському напрямку, а нині – Битва за Торецьк. Тож бойового досвіду в «Агронома» стільки – що вже й трохи забагато, як на одну людину.

«Прекрасно розумію, що нам ще доведеться поборотися з ординцями. Їм муляє сам факт існування України – адже це унеможливлює існування російської імперії. Без нас у них немає історії – бо й зроблені вони із зовсім іншого тіста, аніж ми, – мудро розмірковує пан Анатолій, – Наш козир – ми на своїй землі. І внутрішній стрижень у нас міцніший. А ще, ми – творчі люди, а без цього на полі бою просто ніяк».

Про свої «цивільні» захоплення, за якими найбільше сумує на фронті, «Агроном» розповідає напівжартома:

«Ну, найбільше захоплення – то жінки! А ще кортить нарешті піти до нашого незрівнянного волинського лісу по гриби – дуже вже мені до вподоби оте тихе полювання! Мій особистий рекорд – 15 правдивих («білих грибів», або ж «боровиків») на одній галявині!».

Читайте також:

• «Без якісної комунікації на фронті складно», – доброволець з Волині із позивним «Беха»
• «Якщо чоловіки не хочуть – піду я»: 20-річна військова розповіла, чому стала до лав ЗСУ
• У Луцьку кицька Кері допомагає військовому збирати кошти на РЕБ для ЗСУ