Його любило ціле село: спогади про померлого захисника з Волині

Кажуть, його любило усе село. «Душа, а не людина». Тепер не віриться ані малим, ані дорослим, що Кузі вже не буде… Історію захисника розповідає газета Полісся.

– Ми дуже раділи народженню братика. У дитинстві він завжди був веселий, активний, трохи – розбишака. Але це швидше було щось невимушене, аніж якась шкода. Він завжди був дуже добрим, цю рису проніс крізь усе життя, – розповідає старша сестра захисника Людмила. – Після армії Михайло залишився в частині кухарем. Дуже добре вмів готувати і любив це. Можливо, й хотів реалізуватися у цій сфері, але згодом працював на будівельних роботах в Україні і за кордоном, завжди тримав господарство, садив городину. Усе вдома на ньому трималося, особливо останнім часом, відколи мама злягла після інсульту.

Десь у цьому періоді Михайло й повернувся з війська додому: служив у 14 ОМБр, 7 місяців провів на Харківщині. Був старшим групи. Завжди казав: «Ідемо зі мною і буде усе добре». Так і було. Коли Кузя водив хлопців на позицію і виводив із позиції – завжди були усі живі і здорові; коли ішли без нього – були поранені або загиблі. Чоловік вповні відчув на собі всі жахи й болі війни. Не раз пригадував рідним, як страждала його душа в ті дні. А потому, й сам переживши операцію, уже й залишився вдома доглядати за хворою з дитинства сестрою й уже немічною матір’ю. Прибирав, готував, робив усю роботу без розрізнення на хатню жіночу чи то важку чоловічу.

– Коли Михайло готував – пахло на всю вулицю. Йому вдавалося все. Завжди посміхався і не цурався жодної роботи. Він був дуже доброю людиною, ніколи не відмовляв у допомозі. Надійний, усміхнений, турботливий. Любив усіх розвеселити, пожартувати, підбадьорити. Ніколи не залишить у біді. Ми завжди один одному були підтримкою, – ділиться сусідка і кума захисника Світлана Тарасюк. Її небесний воїн називав своїм янголом-охоронцем, хоча й сам зігрів не одне серце. – Кожного року на 8 Березня Михайло дарував квіти для усіх жінок, кого зустрічав. Дітей завжди пригощав шоколадом… А сусідів – нікого ніколи не забував. До нас міг зайти кілька разів на день. Завжди казав: «Кума, став каву». І грався із моїм 5-річним сином. То бокс, то танцювали, то співали, то бавилися іграшками. Синові теж важко усвідомити цю втрату.

– Дядько Міша – герой, – додає Матвійко. Захисник залишиться в його юному серці теплим казковим спомином.

Усім на вулиці не раз згадається привітний сусід. Як він любив квіти. Вирощував їх, розсаджував, дарував. Особливо плекав хризантеми: висадив справжню алею. Цьогоріч вони були неймовірно гарними. Як розвивав свій сад. Яблука, груші, персики… Уже плодоносять і ще зовсім молоді. Як городину садив та ще й сусідам роздавав. Умів доглядати і вирощувати. І зараз підготував поле, придбав насіння… Як ніс добро і не таїв образ…

– Мішу дуже любило село. Він був чудовою людиною, – ділиться подруга юності Людмила Басюк, з якою захисник тримав зв’язок крізь сотні кілометрів. – Колись моя сестра просила у нього висадити їй дерева – ростуть всі один в один! Навіть рослини відчували його щирість…

Михайло «Кузя» Ковзолович сизим птахом відлетів увись, але знаки його уваги й турботи залишаться на землі й у серцях. Вічна пам’ять.

Іванна ВЕЛИЧКО, село Мала Глуша.

Читайте також:

• Батько трьох рідних і трьох прийомних дітей: історія Героя з Волині Олександра Величка, серце якого зупинилося після демобілізації
• Довгі місяці надії закінчилися страшною звісткою: історія Героя з Волині, який півтора року вважався зниклим безвісти
• Планував взяти офіційний шлюб з коханою: спогади про батька чотирьох дітей, Героя з Волині Руслана Харчика