Військовий із Луцька приїхав на випускний доньки з фронту

Цьогоріч свято останнього дзвоника в Луцькому ліцеї №2 стало по-справжньому зворушливим. До одинадцятикласниці Сніжани Юзви приїхав її тато – військовослужбовець Збройних сил України Олександр Юзва, який нині служить на передовій.

Захисник зміг вирватися додому на коротку відпустку, щоб побачити доньку на випускному і підтримати сина, дев’ятикласника Олександра, який також завершує важливий етап у навчанні.

Такі моменти – особливо цінні у воєнний час. Попри втому, бойові ротації й пережите на фронті, Олександр зробив усе можливе, аби бути поруч з дітьми в один із найважливіших днів їхнього життя. Його несподівана поява зворушила не лише родину, а й усіх присутніх – сльози радості, обійми та відчуття справжньої сили українського духу панували того дня у ліцеї.

Разом із дружиною Іриною, яка тримає міцний тил і підтримує родину в тилу, вони виховали сильних, свідомих дітей, які попри війну залишаються усміхненими та впевненими у завтрашньому дні.

Як розповів Олександр Юзва журналістам ВСН до війни він працював кухарем-мангальщиком у ресторані «Gosti». Та після початку повномасштабного вторгнення не зміг залишатися осторонь. У березні 2022 року залишив роботу й добровольцем пішов до лав ЗСУ.

«Чекав повістку. Повістки не було. Щодня інформація з фронту нагнітала. Скінчилося терпіння – поїхав до військкомату. Сказали «не підходиш». Але вже три роки я у війську – артилерист», – згадує Олександр.

На початку війни він разом з іншими волонтерами готував їжу для військових на блокпостах. Згодом – швидка підготовка, навчання, і вже через два тижні – бойова служба. Тепер він – артилерист, який пройшов гарячі точки на сході країни: Лиман, Бахмут, Кліщіївку, Ізюм, Авдіївський напрямок.

Попри контузії, небезпеку, жорсткі умови й постійний ризик – він залишився в строю. Бо, як сам каже, має ціль і мету. Бо вірить у перемогу. Бо Україна – понад усе.

А сьогодні – він просто тато. Обіймає доньку-випускницю, вітає сина-дев’ятикласника, проводить дорогоцінні миті поруч із дружиною. Хоч ненадовго – він удома. А на фронті Олександр щодня бореться за те, щоб його діти, як і мільйони українців, мали майбутнє, у якому буде мир, освіта й життя.