«З такими, як він, можна вигравати війну»: спогади про 26-річного Героя з Волині Дмитра Слюсаря

Коли в лютому 2022 року росія принесла війну в кожен український дім, Дмитро не вагаючись став до боротьби — спершу як волонтер. Без роздумів кидав усе, щоб допомагати армії: возив гуманітарні вантажі на фронт, працював на складах, ремонтував машини для військових. Він не рахував ні часу, ні сил.

«Дмитро був там, де найважче. Він вірив: кожен вчинок наближає перемогу. Не чекаючи повістки, Дмитро сам пішов до військкомату, бо прийняв свідоме рішення взяти зброю до рук і стати на захист України. Він свідомо обрав підрозділ, у якому служив знайомий Богдан Макаров — командир, який славився тим, що дбав про своїх людей. Дмитро хотів бути там, де відповідальність і професіоналізм визначають усе», – пригадує волонтер з Любомля Андрій Дем’янчук. 

У квітні минулого року Дмитро пройшов навчання в Старичах і став навідником танка. Його шлях у війську був недовгим, але яскравим. Відданий наказам, дисциплінований, уважний — таким його знали побратими і командири. «З такими, як він, можна вигравати війну», — казав замкомбат Богдан Макаров. 

26 квітня біля села Диліївка Костянтинівської міської громади Краматорського району Дмитро разом із екіпажем танка тримав позицію під постійними обстрілами FPV-дронів. Ворог полював за їхньою технікою методично й нещадно: за вечір по їхньому танку влучило вісім ворожих безпілотників. Дмитро і з побратимом кожного разу вибігали з укриття і гасили вогонь, ризикуючи життям.

«Коли з'явилася надія на відступ під прикриттям дощу та вітру, Дмитро взяв до рук рушницю, щоби збивати дрони. Він встиг знищити два смертельних апарати, рятуючи товариша. Але третій удар був підступним: дрон влетів Дмитрові в спину. Поранення виявилося фатальним…» – розповів Андрій.

Завдяки мужності Дмитра його побратим залишився живим, а він загинув як справжній воїн — прикриваючи своїх.

…В мирному житті Дмитро працював у піцерії, на будівництві. У 2019 році одружився з Анастасією. Їхнє життя було наповнене мріями, планами про спільне майбутнє. Батьки коханої прийняли його як рідного сина, і для Дмитра Любомль став другим домом. У їхньому затишному будинку він був господарем — будував сім’ю, дбав, створював простір любові й тепла. Він був простим хлопцем без військового минулого, але з великим серцем.

Для всіх, хто знав Дмитра, він назавжди залишиться прикладом скромності, відваги і справжньої любові до життя, людей і України. Він не любив пафосу. Він просто робив те, що вважав правильним — допомагав, боронив, тримав свій фронт до останнього подиху.

Світла пам’ять Герою. Він не просто виконав свій обов’язок — він жив для інших і загинув за Україну.