Загинув сам, але зберіг життя бойових побратимів: спогади про воїна з Волині Івана Мельника

Ще один ангел-охоронець піднісся на небеса. Серце хороброго воїна Івана Мельника з Великої Глуші зупинилося внаслідок прямого влучання снаряда ворога 29 квітня у районі населеного пункту Новокалинове Покровського району на Донеччині. Відважний захисник захищав Україну у лавах 100 Волинської бригади.

Провести вірного товариша в останню дорогу та попрощатися з ним навіки приїхали фронтові побратими. Вони розповіли рідним загиблого патріота про останні хвилини його життя. У їхній пам’яті він назавжди залишиться героєм, - пише газета Полісся.

«Російські загарбники крили позиції мінометного розрахунку Івана з усіх можливих калібрів. Замаскуватися як слід у наших бійців не було змоги, позаяк нова місцевість, куди передислокували підрозділи «сотки» декілька тижнів тому, не вкрита лісовими розсадниками, а підступний окупант причаївся зовсім близько. Іван першим запримітив рух ворожої групи так близько, що біди було не оминути. Російські чудовиська хутко засікли «мінометку» і лави свої та ворожі зійшлися у смертельному герці», — із невимовним болем відтворює картину героїчної загибелі сина Валентина Василівна Мельник.

Як розповіли бойові друзі Івана, своєю незламністю, неминучою смертю він захистив товаришів, які відстрілювались до останнього, не відступили, не залишили позиції. Бездиханне тіло друга побратими виносили через нашпиговане мінами поле.

Про такого сина можна тільки мріяти. Він був батьківськими очима, розумом і руками. Навіть перебуваючи на фронті, найстарший із братів дистанційно керував господарством своєї дружньої родини: кому і що належить зробити, аби усе в обійсті було по-хазяйськи.

«Він був нашим головним помічником і надійною опорою — від душевного болю схлипує сестра Наталія. — Пишалися мудрим у рішеннях та розсудливим братом-Героєм і двоє молодших братів, які у всьому намагалися наслідувати свого авторитетного порадника. Мене завжди захоплювала його висока моральність у ставленні до ближніх. Ніколи не забуду випадку, який трапився у юності Івана. Одного разу взимку, не вагаючись, він в одязі стрибнув на порятунок потопельника у крижану воду, після чого довго відновлював своє здоров’я».

У 2020 році Іван одружився. До вторгнення московитів проживав із новоствореною сім’єю в Луцьку. Тепер у тяжкому горі залишилася вдовою дружина Оксана та осиротіла дворічна донечка Мілана, яка продовжує щиро вірити, що її тато все ще захищає Україну, але через малий вік поки не відає, що уже з небес.

Поховали солдата з усіма почестями на сільському цвинтарі. Іван залишився навічно в бою, щоб його народ здобув перемогу та зберіг волю. Слава відважному воїну та низький уклін його рідним. Щирі співчуття родині Героя.