Захистив солдат ціною свого життя: спогади про Героя з Волині Миколу Булавку

Спогадами про Героя поділилася його сестра Олена Згоранець

Народився Микола Булавка в селі Черемошна Воля на Любомльщині. Він був середньою дитиною в сім'ї. У школі чоловік навчався добре, завжди був активним учнем. Він займав призові місця у змаганнях з гри у шахи та шашки.

Микола дуже любив читати.

«Казала бібліотекарка, що немає такого учня, навіть людини в селі, яка прочитала стільки книжок, як Микола», - каже сестра Героя.

Також Олена розповіла, що чоловік завжди був товариським, нікого не ображав.

Після закінчення школи він вступив у Любомльське професійно-технічне училище на спеціальність будівельника. Провчився там 3 роки. 

Його трудова діяльність за спеціальністю розпочалась у Внукові. Потім він служив 2 роки в армії. Присягу приймав в нині окупованому Криму, в Євпаторії, а служив у Маріуполі. Після служби приїхав додому, став у центр зайнятості, де його відправили вчитися на комп'ютерні курси в Луцьку. 

Після цього направили у школу прапорщиків, де він пів року вчився. Як він її закінчив - влаштувався у військову частину у Володимирі. П'ять років прослужив за контрактом. Хотів продовжувати, але почалися скорочення і багатьох людей звільнили. Залишились тільки ті, кому недалеко було до пенсії, тому що розформувалася армія. 

Тоді він влаштувався працювати у меблеву фірму. Після цього 10 років їздив на заробітки вахтовим методом в Київ та Ялту. Потім він ще 2 роки був Польщі на будівництві. Опісля знову працював у Києві. 

Згодом він купив хату в селі Зачернеччя. Там влаштувався у школу техпрацівником. 

«Його дуже любили діти. У школі він до кожного мав підхід і хоча вони робили шкоду, він їх не сварив, а говорив. Дітям дуже сподобалося, коли на свято Миколая він роздав подарунки у школі», - говорить сестра Героя. 

Незадовго до початку війни звільнився.

«Микола казав: лютий відпочину, а в березні вже з хлопцями домовилися, щоб знову їхати на заробітки. Але тут війна....», - ділиться Олена Згоранець.

Коли розпочалось вторгнення, Микола пішов до війська: був добровольцем у теробороні. На початку березня його спрямували у ЗСУ.

Сестра Героя згадує, що 5 березня Микола приїхав до батьків, дав їм запасні ключі від хати, але матері розповісти про службу так і не наважився.

«Він мені подзвонив 7 березня вже з Володимира, попросив забрати рюкзак з речами, щоб йому з собою не возити, який відправив поштою. Вже був у частині, а все не міг сказати мамі», - провадить Олена.

«Микола хотів сказати спершу татові, подзвонив йому 8 березня, а мама була поруч. Він привітав маму, проте знову їй не сказав. 

Розповіла мамі я. Вона заплакала. Я просила її не переживати і сказала, що його мобілізували», - додає сестра Героя.

Останній дзвінок Захисник зробив 22 березня. 

«Дзвонив до мене, та я випадково натиснула на відбій. Він подзвонив тоді до мами і сказав: «Мам, зі мною все добре. Я живий, здоровий, не можу більше говорити», - каже Олена Згоранець

Мама Героя розповіла, що чула гул, свист, шум. Після цього зв'язок з ним обірвався.

Коли син Олени був у Польщі, подзвонив до Миколи, тоді слухавку взяла інша людина і сказала, що він загинув. 

«Син розповів це мені і сказав: «Подзвоніть ще ви, можливо, я щось не так зрозумів». Коли я набрала до нього, слухавку взяла жінка. Я запитала, де Коля, де мій брат? Ця жінка виявилась судмедекспертом міста Миколаєва, вона й повідомила, що Микола загинув», - ділиться Олена Згоранець.

10 вересня рідні Героя їздили у Зачернецьку сільську раду. Там їм вручили посмертний орден Миколи «За мужність» ІІІ ступеня.

«Тоді ми дізналися, що під час обстрілу градами вони покидали військові позиції і не встигли укритися. Микола захистив собою трьох солдатів», - додає Олена.

У неділю, 19 березня, робили роковини загибелі Захисника. Зійшлося багато людей: родичі, сусіди, знайомі та навіть чужі люди. 

У селі Зачернеччя вулицю, де він жив перейменували на його ім'я. Згодом планують ще відкрити меморіальну дошку, щоб вшанувати пам'ять загиблого Героя.

Анна Склянчук

Фото з архіву родини Миколи Булавки