Мріяв створити з коханою сім'ю, але коровай ділили на кладовищі: історія молодого Героя з Луцька

Класний керівник та викладачі коледжу, де він навчався, пригадують, що Сергій був завжди позитивним, веселим і дотепним хлопцем. Він вмів знайти вихід з будь-якої ситуації. Для своїх одногрупників був взірцем в усьому. Вмів вміло пожартувати, як з одногрупниками, так і дорослими. Вмів знайти дотепний жарт, який ніколи не міг образити. Спогади про Героя опублікували на сайті Волинського фахового коледжу Національного університету харчових технологій.

Найбільшим його захопленням була музика. Вмів гарно грати на гітарі. Завжди слухав з товаришами на перервах музику, підспівуючи виконавцям. Брав активну участь у позаурочному житті навчального закладу.

Хлопець, який має почуття гумору, вміє грати на гітарі, завжди усміхнений, веселий бажаний гість будь-якої компанії. Дружба, яка зародилася під час навчання, переросла у справжню чоловічу дружбу. Він став хресним батьком для сина свого одногрупника і багатьох дітей своїх друзів. Адже Сергій був вірним товаришем, який завжди приходив на допомогу, міг підтримати та підбадьорити.

Працював 10 років на німецькому заводі Кромберг-Шуберт на посаді оператор верстатів з програмним керуванням. Не полишав свого захоплення гри на гітарі. Спів під власний супровід зробив його душею компанії: про нього так і друзі, знайомі відгукуються. Він мав гарний голос, знав багато пісень, вивчав нові музичні композиції. Саме перед війною купив собі нову гітару, про яку так мріяв, але тішився нею не довго.

Певний період свого життя Сергій проживав окремо від своєї сім’ї. Він завів чотирилапого друга – собаку. З дитинства їх любив, мріяв мати такого друга. Але за рік до мобілізації повернувся до батьківського дому, і змушений був залишити свого улюбленця друзям. Майже кожного дня він його провідував, приносив смаколики, вигулював. Мав забрати до себе.

Ніби знаки долі вказували на те, що потрібно якомога більше набутися з родиною. Адже час проведений з рідними та найближчими людьми є найціннішим.

Сергій не служив в армії, був в резерві. Зміна з спокійного цивільного життя у військове відбулося дуже швидко. Отримав повістку на вулиці, майже біля дому, коли йшов на роботу.

Навіть у думці не було, щоб не піти захищати Україну. Він прийняв це за свій обов’язок: «Хто, як не я?». 20 червня 2022 року був мобілізований. Прийняв присягу та відправився на військове навчання та підготовку. Його позивний був Лютий.

Сергій був солдатом 214 бригади. Вивчав декілька військових спеціальностей. З початку осені відправили на Схід, де він став відважно захищати країну зі сторони Бахмуту. Зі своєю бригадою брав участь у деокупації Ямполя Лиманської міської громади як стрілець – піхотинець, потім став на посаду оператора відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів роти вогневої підтримки військової частини. Поступово стали просуватися до Бахмутського напрямку, якого і боронив до кінця своїх днів. Допоміг врятувати не одного свого побратима, допомагав в евакуації наших хлопців – забирати їх з поля бою.

Побратими Сергія відгукуються дуже гарно про нього. Його поважали, як чоловіка, як воїна, як людину. Для когось він став дійсно як брат, жартував та підбадьорював завжди, бо жарти і сміх – це його стиль життя, так само як і музика яку він не забував навіть на війні. Один з побратимів сказав, що такого як Сергій, він ніколи не зустрічав.

Новий 2023 рік – рік сподівань на перемогу, на зустріч із сином і братом, який мав приїхати у відпустку. Але для сім’ї Фокін 2 січня 2023 року стало чорним днем у календарі. Загинув їх Сергійко. Не доживши до свого дня народження трішки більше місяця.

Друзі і знайомі прочитали страшну новину: «Солдат Фокін Сергій Вікторович загинув 2 січня 2023 року під час виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України в районі населеного пункту Бахмут Донецької області».

Обірвалося життя молодого чоловіка, якому було лише 33 роки. У нього були мрії. Перша – перемогти ворога, друга – створити міцну сім’ю, народити діток. Але їм не судилося здійснитися.

Залишилася кохана дівчина, яка його дуже кохала, підтримувала і допомагала в усьому. Весільний коровай розділили не за весільним столом, а на кладовищі.

На перший день Різдва місто зустрічало траурний кортеж з героєм, а на третій день – 9 січня, у кафедральному соборі Святої Трійці відбулося відспівування.

Прийшли провести в останню дорогу багато знайомих і зовсім не знайомих людей. Рідні прощались назавжди із своїм Сергійком, тримаючи його за холодну року і вдивляючись у стомлене і таке рідне обличчя, намагаючись запам’ятати його назавжди.

По завершенню богослужіння домовину з тілом Героя під звуки дзвонів і солдатської сурми пронесли Театральним майданом. Біля фотостенду «Герої Небесної Сотні – Загинули за єдність України» скорботна процесія зупинилася і виконала Державний Гімн.

Нескінченний потік присутніх провів в останню дорогу. Поховали Сергія на Алеї Слави міського кладовища. Скінчилась його земна дорога, дорога до рідного дому, а для рідних тепер з’явилась нова дорога від дому на кладовище до нового дому сина, де будуть відкриті двері Раю для Героя, бо він уже був у пеклі.

Найближчою людиною у житті Серія, крім мами, була сестра Таня. Він безмежно її любив і оберігав. І це було взаємно. Його втрата – великий біль для мами Наталії Олексіївни та Тетяни.

Коли загинув Сергій, у соціальних мережах я прочитала такі страшні слова втрати сім’ї: «Нас не оминуло горе…Сергію мій, моє сонечко, мій Сергію, мій хороший брате, я тебе так любила, так чекала. Як ми будемо жити без тебе».

На день народження Таня написала: «Сьогодні, 25 лютого, твій день народження, який ми більше не відсвяткуємо, не привітаємо, не побачимось… Минулий рік перед цим днем прийшла війна, а на цей рік вона тебе вже забрала… Тебе всі дуже любили. Ти був добрим, веселим, творчим, завжди з жартами! Любимо і будемо любити та пам’ятати! Напевно в кожного в сім’ї, хто був старший, дразнив менших, і в нас так теж було. І зараз я можу згадати це з посмішкою, хоча тоді мені геть жартом не здавалося. Пам’ятаю багато класних моментів, але розповім про один з них. Коли ми були малі, мама завжди відправляла гуляти нас разом. Але в один гарний, сніжний зимовий день я хворіла, а Сєрому хотілося на вулицю. Він вийшов і перед нашими вікнами витоптав на снігу великими буквами ТАНЯ!».

Друзі пригадують:

«Юпітер в пам’яті завжди з посмішкою, з тобою неможливо було сумувати. Так рано пішов ти. Хай Бог візьме тебе до Раю»

«Фокс, дякую тобі за все!!! Ти був людиною з великої літери. Я пам’ятаю нашу останню зустріч… Земля тобі пухом, братан».

«Єх, Сєрьога… Спочивай з миром, Друже! Дякую долі, що з тобою познайомила. Шкода, що після школи толком з тобою більше не бачились»

«Завжди був на позитиві, усім настрій підіймав, співав гарно, на гітарі грав, весела була людина» – пригадує друг дитинства Андрій Савчук.

«Дуже сумую за Сєрим. Невимовно болить вже який день…. Стільки класних спогадів з ним!!! Стільки душевних розмов! Він дуже любив вас, сестричку і маму, і завжди з теплотою в голосі про вас розповідав. Тримайтеся, він Герой для всіх нас, для всієї України! Так не мало бути, такі люди не повинні нас покидати! Але я знаю, що він спостерігає з небес і посміхається нам своєю чарівною посмішкою! Спи спокійно, наш Герою! Любимо і ніколи не забудемо!!!!!»

«Сергійко був чудовою людиною, з якої можна було брати приклад».

Читайте також:

• Обіцяв мамі приїхати 8 березня привітати зі святом, але повернувся у труні: Герою з Луцька навіки 19 років
• О 4 ранку поїхав на завдання, а вже о 7 ранку загинув разом з побратимом: історія 22-річного Героя з Луцька
• На рідній Волині Героя України поховали через півтора року після загибелі: спогади про молодого танкіста