Здолала рак і попри діагноз «безпліддя» народила двох дітей. Неопубліковане інтерв'ю з експосадовицею Луцької міської ради, яка загинула
Колишня заступниця начальника управління міжнародного співробітництва та проектної діяльності, екскерівниця відділу сім’ї та молоді департаменту молодіжної політики Луцької міської ради, відома у Луцьку громадська діячка 36-річна Ольга Коритнєва здолала рак і, попри поставлений медиками діагноз «безпліддя», народила двох діток.
Утім на цьому випробування для цієї сильної та красивої жінки не скінчилися: після одужання їй довелось боротися за життя сина, - пишуть Волинські новини.
Вона посміхалася і казала, що не має права плакати та розкисати… А ще вона зізналась, що мріє написати книгу.
Нагадаємо, 14 вересня трагічно пішла із життя ексзаступниця директора департаменту молодіжної політики та спорту Луцької міської ради Ольга Коритнєва.15 вересня 2022 року її чоловік Олександр Пономарчук повідомив, що жінка випала із вікна, коли його не було вдома і зазначив, що обставини загибелі дружини встановлює слідство.
«Вчора увечері Даміан та Ерні стали напівсиротами. Олі з нами більше немає», - з болем написав у соцмережах чоловік.
На люди вона завжди виходила усміхненою, її уста часто прикрашала червона помада. Утім за щирою посмішкою та променистими очима цієї сильної жінки ховалась ніжна і стомлена душа. Ще б пак! Їй довелось пройти нелегкі життєві випробування…
Далі – розповідь від першої особи.
«Мені ставили безпліддя. Але сьогодні я щаслива мама двох синів! Вважаю, що це – круте досягнення після онкології»
Я людина, яка в 2021 році здолала рак. Згідно із міжнародною класифікацією нині я не перебуваю в групі ризику, тому що минуло п’ять років з моменту ремісії. В мене була дуже рідкісна онкогінекологічна хвороба, яку волинські лікарі не взялися лікувати. Ні, вони не були проти, але я була першою пацієнткою з таким діагнозом. Тому я лікувалася у Києві. Я змогла подолати хворобу, але це не найбільше моє досягнення. Мені ставили 90% безпліддя. Говорили, що я ні в який спосіб не зможу завагітніти. Але станом на сьогодні я щаслива мама двох синів. Я народила дві здорових дитини природнім способом. Вважаю, що це круте досягнення після онкології.
«Рак це не закінчення життя! Головне на шляху до одужання – це віра і прагнення до життя!»
Коли я хворіла, то нікому про це не розповідала. Про це знали найближчі друзі і рідні.
На той момент я навчалася у Львові і мала можливість за підтримки свого декана їздити на лікування, коли це було потрібно. Звісно, мені робили невеликі поблажки у навчанні.
Але я не хотіла, щоб хтось знав про мою онкологію. Мені хотілося, щоб мене бачили такою, якою я є: тією, що любить пожартувати, подорожувати.
Я розуміла, що коли переступлю поріг публічності, то мене будуть жаліти чи може навіть засуджувати, докоряючи у неправильному, на їхню думку, способі життя. Бо ж нібито хворі повинні закритися у кімнаті й плакати, а, до прикладу, походи з друзями у ті ж самі Карпати для онкохворого недосяжні. Це неправда!
«Коли в людини є зневіра, хвороба миттєво її з’їдає. І жодні гроші не допоможуть»
Звичайно, коли я ходила на пари в перуці, до мене було багато запитань. Але коли моя староста запитала прямо, чи в мене рак, я відповіла, що це справді так і є, аби більше подібних питань до мене не виникало.
«Марічко, у мене все добре. І більше ніколи мене про це не запитуйте. Я така, якою була. І вас це не має стосуватися», - відрізала.
Не секрет, що після хімії випадає волосся, а лисим сфінксом нікому не подобається ходити. І я зрозуміла, що випадіння волосся – не найстрашніше, адже в сучасному світі є багато гарних перук, які дозволяють замаскувати відсутність волосся на голові. Гірше, коли випадають брови і вії.
До того ж під час хімію дуже змінюється гормональний стан, у жінок зникає дітородна функція і фактично жінка вступає ніби у період клімаксу. Відчувати це у 25 років дуже страшно і неприємно. З’являється велика нелюбов до себе.
«Під час хвороби я важила 43 кілограми і довго не могла змусити себе полюбити. Потім взяла себе в руки, знайшла гарні перуки та накладні вії. Подивилася на себе в дзеркало і подумала, що тепер можу одягнути будь-яку сукню. І пішла підкорювати світ»
«Треба любити себе і приймати у будь-який період, а особливо у такий складний. І коли я приїжджала на лікування, мені говорили: «Приїхало наше Сонечко». Мені не хотілося плакати, а хотілося швидше перегорнути цю сторінку і перемогти. Бути здоровою і щасливою жінкою.
Хвороба змінила мій світогляд, адже у 25 років, будучи чиновницею зі стажем, вважала, що я все знаю та вмію. Когось я вважала друзями, а когось ворогами. Потім я по-іншому на це все подивилася. Я виявила, що насправді нічого не знаю і мені потрібно багато чого пізнавати. У першу чергу, себе. Люди, яких я вважала друзями, зникли.
Зникло сприйняття абсолютно чорного і абсолютно білого. Можливо, колись на пенсії я напишу про це книгу», - посміхається.
«Мені дуже боляче й важко через те, що змушена звертатися по допомогу до людей через хворобу сина»
Мене часто запитують, чи я плачу, чи важко мені. Але я не маю права плакати чи розкисати. Ми з чоловіком мусимо бути борцями, бо бореться наша дитина. Можливо, зважабчи на вік, він не до кінця розуміє, що відбувається, але точно знає, що щось недобре.
І що буде з психологічним станом дитини, якщо ми сядемо і будемо над ним плакати?
Тому ранок ми починаємо зі слів: «Привіт, мій маленький чемпіоне». Він ці слова відчуває і вірить в нас. А якщо він перестане вірити в нас, то точно не одужає.
Казала, що їй надзвичайно гірко від того, що не може віддати останню шану рідній людині - на той момент вона боролася за життя сина Даміана у лікарні у далекому Відні.«Тепер я сирота… Бракує слів. Я не можу провести в останню путь рідного батька. Можу лише молитися…. Але тепер я не дуже вірю в Бога…» - писала Оля у соцмережах.
Видання ВСН висловлює щирі співчуття родині та близьким Ольги.
Вікторія СЕМЕНЮК
Будь в курсі усіх новин
