Згадка про рідне місто викликає сльози: Переселенка зі Слов'янська знайшла прихисток у Луцьку та лікує малюків

Тетяна Неклюдова ніколи не була у Луцьку. Розповідає, що з далекої Донеччини їздила у Карпати, а от на Волинь її привела війна.

Жінка усе життя прожила в Слов’янську і кожна згадка про рідне місто викликає в неї сльози. Каже, що там було красиво й усе рідне, - йдеться на сайті Волинського обласного центру зайнятості.

Зараз її квартира ще ціла, але що буде далі - невідомо, адже там розпочалися активні бої. Про всяк випадок, поки працює пошта, попрохала передати їй зимовий одяг...

«Ми ж їхали не на довго. З маленькою валізою: кілька футболок, білизна, штани. Сподівалися, що незабаром повернемося. А зараз уже й боюся загадувати», - ділиться жінка.

Каже, що у 2014 році теж виїздила, але лише на два місяці. Щоправда, тоді росіяни використовували не таку страшну зброю. Вирішила знайти безпечне місто лише тоді, коли у рідну лікарню «прилетіло».

«Я жила поряд. Брала багато чергувань, бо ж не всі могли до роботи добратися. І думала: що ось війна, але я ж “за мурами” лікарні. Це моя фортеця», - каже пані Тетяна. А виявилося, що й червоний хрест на будівлі не спиняє окупантів. 

У 2022 році залишати дім та роботу довелося знову. «Я ж була медичним директором і відповідала за людей», - каже вона та додає, що дехто з її колег таки лишився, хоча керівництво казало евакуюватися. Зараз обласна дитяча лікарня міста Слав’янськ «частково припинила діяльність».

На наше запитання: «Чи залишилося багато родин із дітьми?» Тетяна Неклюдова не може стримати сліз. Каже, що є люди, які вирішили залишитися у місті, попри постійні обстріли та загрозу окупації. Її ж колеги консультують телефоном, а у разі необхідності виходять на огляди. Стаціонар, звісно, не працює.

На початку червня окупанти завдали ракетно-авіаційних ударів. У квартирі пані Тетяни вибуховою хвилею відкрило вікна, а в сусідів і геть повибивало. Жінка поїхала до Луцька ще у квітні, коли її друзі їхали сюди, адже їхні діти вже жили певний час тут у знайомих.

Щоправда, Луцьк зустрів переселенців із Донеччини не дуже гостинно. Проте Тетяна Неклюдова зауважує, що це єдиний прикрий випадок за весь час їх перебування тут. Ріелторка, яка здавала квартиру, і уточнювала звідки їде компанія, подумала, що вони з Києва.

«Ми говорили по-телефону і сказали, що виїжджаємо зі столиці», - каже наша співрозмовниця.

В Луцьку ріелтор побачила їх прописку і зауважила, що не хоче мати діло з людьми зі сходу. Однак договір підписала та оплату взяла. А на ранок приїхала і сказала: «Виселяйтеся». Не переконали її жодні аргументи: ані те, що люди з далекої дороги, ані те, що старші, ані те, що лікарі… Так вони опинилися фактично на вулиці у незнайомому місті. Однак саме цей випадок звів друзів з Оксаною Андрухненко, власницею «Кутового будинку».

Саме у неї вони живуть досі. Раніше в будинку мешкали 23 людини, які, тікаючи від війни, знайшли тут прихисток, а зараз лишилося 11.

«Я просто не можу передати, наскільки вдячна цій жінці. Бо вона не тільки надала нам безоплатно житло. Вона знайшла до кожного підхід. Завжди розрадить. Водить нас на екскурсії, прогулянки», - каже переселенка.

Війна позбавила людей не тільки дому, а й улюбленої роботи. Пані Тетяна 38 років пропрацювала педіатром і хотіла продовжити допомагати дітям. «Ми були без роботи, тому днями сиділи в новинах і від того тільки гірше було», - каже вона. Тож за пошуком роботи звернулися до Луцького міського центру зайнятості. 

«Дуже дякую Наталії Вознюк, працівниці відділу рекрутингу, яка відгукнулася на наш запит і допомогла знайти роботу», - каже лікарка. Зараз переселенка працює у Медичному центрі педіатрії та сімейної медицини.

«Мене там дуже тепло прийняли. Ще й зробили рекламу», - сміється.

Каже, що раніше не дуже виставляла свої світлини у Фейсбуці, а тут на сторінці клініки, про неї написали. До речі, деякі лучани вже підписали з нею декларацію і це можна зробити в клініці безоплатно.

Жінка переконує, що готова була б лишитися тут… Якби не її дім. Бо попри привітне ставлення лучан, вона невимовно хоче до рідного Слов’янська. Каже, що як Україна переможе, і її місто буде безпечним, то планує повернутися. Однак зараз складно прогнозувати, тому поки робить те, що вміє найкраще - лікує малюків.