Життя обірвалося на четвертий день після мобілізації: спогади про волинянина Михайла Баранчука

Рідні згадують Михайла як добру людину, яка не цуралася сім’ї та допомагала батькам. Історію волинянина пише газета Ратнівщина.

ЖИТТЯ МИХАЙЛА БАРАНЧУКА ОБІРВАЛОСЯ НА ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ ПІСЛЯ МOБІЛІЗАЦІЇ

17 жовтня стало відомо про смерть у військовій частині у Вoлодимирі військовoслужбовця 14 ОМБр Михайла Миколайовича БАРАНЧУКА із с. Боровуха Самарівської громади. Він не був тим, хто роками виходив на «нуль». Він навіть не встиг побувати на фронті. Його життя обірвалося на четвертий день після мобілізації. Але по життю він був доброю людиною.

Михайло народився 8 квітня 1973 року у сім’ї Миколи та Ганни Баранчуків у Боровусі. Він був четвертий, наймолодший. Старші сестри Анастасія (має інвалідність з дитинства), Олександра і Галина дуже любили брата. Баранчуки завжди утримували велике господарство, тож роботи вистачало всім. Матір доглядала Анастасію, займалася вихованням молодших дітей і господарством, а батько працював у будівельній бригаді. І досі 85-річний дідусь пригадує, як будували приміщення Язавненської школи, школу, лікарню в Самарах і ще багато де по району.

Після закінчення Язавненської восьмирічки, а вчився в школі досить добре, Михайло пішов навчатися у Старовижівське професійно-технічне училище на тракториста. Закінчив його у 1991 році. Далі працював у Язавненському відділенні радгоспу «Самарівський». Три роки служив на строковій службі у військово-мoрському флоті. Після демобілізації їздив на заробітки у Білорусь – на збирання картоплі, скиртування соломи, на пилораму. Згодом одружився із дівчиною Людмилою із Замшан. У шлюбі народилися син Дмитро і донька Христина. Однак через певний час Баранчуки розлучилися, і Михайло повернувся у Боровуху. Сестри Олександра Хоцевич і Галина Оніщук на той час уже жили в Ратному, а він допомагав батькам по господарству та доглядати за сестрою Настею.

Хоч мав свої слабкості і недоліки, та ніколи не цурався рідних. Матір велосипедом возив щонеділі на службу у Язавні. Вона змалечку ходила в церкву в Самари, а коли збудували храм у Язавнях, стала його постійною прихожанкою.

Останні роки працював у місцевого підприємця, який вирощує малину і лохину. Доглядав за насадженнями, допомагав збирати урожай.Мобілізували Михайла Баранчука 14 жовтня, коли він повертався від друга додому. Був без телефона. Тож сестра Олександра забила на сполох, коли двоюрідна сестра з Боровухи подзвонила, що він не прийшов на ніч додому. Зателефонувала у військкомат, там підтвердили, що брата мобілізували, і він у Володимирі. Наступного дня Михайла зарахували до склaду 14-ї бригади. А 17 жовтня увечері Олександрі повідомили, що Михайло помер. Йому стало погано під час навчань. Медики намагалися реанімувати його, та все було марно.

22 жовтня померлого Михайла Баранчука привезли у Ратне, де мешкають сім’ї його сестер і де від серпня проживають його батьки та сестра. Тому рідні прийняли рішення поховати його у Ратному. 23 жовтня Михайла відспівали у храмі Різдва Пресвятої Богородиці та поховали на Алеї почесних поховань.

На похорон приїхали дружина і донька. Хоч вони й були розлучені, та постійно спілкувалися, підтримували гарні стосунки, приїжджали в Боровуху, спілкувалися з батьками, сестрами, як із рідними. Дмитро уже дорослий, заробляє на власний хліб за кордоном. Христина – в 11-у класі.Найбільше, напевно, тужать за сином його батьки. Їм обом по 85 років. У шлюбі вони вже 63 роки. Якщо Бог дасть здоров’я, 15 лютого 2027 року виповниться 64 роки з моменту їхнього одруження. І хоч великою гіркотою лягла на їхні серця втрата дитини, та дякують Богові за все і кажуть, що попри всі нинішні лихоліття, попри болі і втрати треба завжди залишатися людьми. Баранчуки дякують усім небайдужим, хто відгукнувся на їхню біду і що сина та брата гідно провели в його останню дорогу. 

Марія ЛЯХ

Читайте також:

• «Я відразу відчула, що це мій Саша»: поки сини захищають Україну, російський дрон убив їхнього батька на Волині
• У липні став на захист України, а у вересні життя обірвалося внаслідок поранення: воїну з Волині навіки 35 років
• Не встиг освідчитися коханій: історія 32-річного захисника з Волині, який загинув на фронті