Зі снопом-колядою і частуванням духів: як і коли предки на Волині святкували Різдво
Колись на Святу вечерю наші предки чекали духів, яких опісля і частували, і запрошували до оселі у вигляді колядників. Їх, до слова, вважали посланцями із іншого світу. А обов'язковим атрибутом був сніп, що звався колядою і який ставав початком для нового доброго врожаю навесні.
Про особливі ритуали, пов'язані із Різдвом, і своєрідність святкування Коляди на Волині видання ВСН розпитало у фольклориста, доктора філологічний наук і професора кафедри української літератури ВНУ імені Лесі Українки Віктора Давидюка.
Етнографічно три райони нинішньої Волинської області: Іваничівський, Горохівський і Локачинський належали до Волині повністю, два - частково, всі ж інші були Поліссям.
Зазначається, що раніше святкування відбувалося з 24 на 25 грудня, що є цілком логічним, тому що у цей день народжується нове Сонце. Цієї ночі день більшає на одну хвилину, тому навіть астрономічно дата вивірена. З народженням нового Сонця народжується новий аграрний рік.
За словами професора, Волинь і Полісся мають невеличку різницю у святкуванні, спільним для них були вечеря і обов’язковий атрибут. На Поліссі він називався снопиком, на Волині - колядою або колядником.
Загалом Коляда - свято, на яке предки запрошували духів. Вони всюди кликали Мороза, але на Горохівщині при цьому казали: «Діду й Морозе, ходіть до нас кутю їсти» (тобто закликали обох: і Діда, і Мороза).
«Свято приурочувалося до обмолоту збіжжя. Колядником був перший сніп, зжатий у полі, який зберігав у собі силу родючості у пристанищі духа поля і який відповідав за врожай. Його вносили у хату, як останнього необмолоченого снопа», - розповідає фольклорист.
Коляда - останній сніп, який вносився у хату для того, щоб його обмолотили під час свята, зібравши збіжжя і додавши його до сіяння нового врожаю. На третій день Різдва вже порожнього снопа виносили на поле і спалювали, а збіжжя з коляди додавалося до посівного зерна навесні.
Страви у хліборобів були зерновими, бо якраз до того часу все вже обмолотили: і гречку, і жито, і сочевицю, про які згадують у колядках. Тобто з цього можна було приготувати страви, яких десь було 12, десь - 7.
«Щодо переліку страв, то обов’язковими були кутя і узвар із сушених груш і яблук. Все інше залежило від того, що люди будуть сіяти. Сіятимуть гречку - мають бути гречаники, якщо садитимуть капусту - мали би бути пісні голубці. Кожна рослина, яку планували сіяти чи саджати на городі, повинна була би бути на святковому столі», - пояснює Віктор Давидюк.
На вечерю мали прийти всі члени сім’ї, бо ті, хто спізнювався на частування після вечірньої зорі, вважалося, не матимуть спокою цілий рік і проводитимуть його у дорозі. Що цікаво, Боже борони, щоб прийшли колядники, поки сім’я ще вечерятиме.
Після того, як члени родини вставали після частувань, все лишалося на столі, тому що після них приходили духи предків, які теж вечеряли. Спеціально для них залишали ложки. Саме зі столу теж можна було частувати колядників, бо вважалося, що вони - посланці духів предків. Якщо ті виносили щось із хати, це не вважалося кривдою: вони взяли те, що належило духам предків і мали б їм це передати, як жертву для доброго нового врожаю і ладу у сім’ї.
Професор підкреслює, що обов’язковим ритуалом було годування наступного дня із колядного столу худоби. Всім, що залишилося на столі і що предки-колядники не забрали із собою, потрібно було поділитися із худібкою. Господар із сином, якщо він був у сім’ї - дівчаток до тієї процедури не залучали - йшли і годували домашню худобу. Давали всім: від курей до биків і коней.
Вважалося, що на Коляду худоба між собою спілкується. Як розповів фольклорист, існує навіть легенда про те, як господар поніс їжу коровам, а ті, думаючи, що він вже пішов, напророчили йому смерть:
- Останній раз господар приніс нам їжу, - каже один.
- Чому ти кажеш, що останній? - запитує інший.
- Цього року він помре, - відповідає один із биків.
Господар, що почув це, відразу помер.Тобто тварини цього дня розмовляють між собою і проєктують майбутнє цілої родини на наступний аграрний рік.
У певних місцевостях обов’язковим персонажем у колядників є Діди. На Горохівщині діти вдягали горби. Для того, щоб показати, що це не живі люди, вони били один одного палицями, показуючи, що ті не відчувають болю, як предки, що живуть у потойбічному світі і не мають людських відчуттів.
Текст - Ольга Юсковець