Зійшлося усе село: на Волині попрощалися з молодим Героєм Ігорем Тимоніком

Про це повідомили у Ковельській міській раді. 

Ігор був люблячим батьком, турботливим чоловіком, сином, братом і надійним другом. Рідним і близьким тепер так бракуватиме його щирої посмішки, добрих жартів і слів підтримки. Понад усе він цінував свою родину — свій острівець любові, затишку й спокою.

Ігор Тимонік народився 3 вересня 1993 року в селі Клевецьк. До шостого класу навчався у Ружинській школі, згодом — у Турійській гімназії. Професійну освіту здобував у Шацькому лісовому фаховому коледжі, а далі - у Львівському національному лісотехнічному університеті.

Саме у коледжі він зустрів свою майбутню дружину Лізу. Разом вони обрали спільну професію, разом продовжили навчання в університеті. Ще будучи студентами, Ігор і Ліза одружилися, а згодом оселилися в селі Ружин, поруч із батьками Ігоря.

Певний час він був на роботі за кордоном, згодом повернувся додому. Працював на місцевій пилорамі, пізніше — охоронцем у фермерському господарстві «Перлина Турії». Це було звичайне мирне життя — з щоденними турботами, сімейними радощами та мріями про власний дім.У 2019 році в молодого подружжя народився син Любомир. А у 2022 році Ігор і Ліза вдруге стали батьками — у них з’явився син Лук’ян. Родина була найбільшим щастям і головним сенсом життя Ігоря.

Та війна безжально втрутилася в долю цієї сім’ї. 19 січня 2023 року Ігоря мобілізували до лав Збройних Сил України. На той час його молодшому сину було лише чотири місяці.

Він залишив дім і найрідніших, щоб стати на захист України. Ігор пройшов військовий вишкіл у Великій Британії та поповнив лави 503-го окремого батальйону морської піхоти. Спочатку служив в артилерії, а з червня 2025 року був оператором безпілотників. Воював на найскладніших ділянках фронту: Донеччина, Херсонщина, знову Донеччина — Покровський напрямок.

На війні кожну вільну хвилину він намагався бути з родиною — хоча б через телефон. Дзвонив додому, говорив із синами, підтримував дружину. Для дітей Ігор був опорою і захистом — тим, хто завжди вислухає, зрозуміє й підтримає. Коли він приїздив у відпустку, маленький Лук’ян одразу впізнавав тата — бо бачив його часто по відеозв’язку.

Ігор планував знову приїхати додому, у своє село, до своєї родини. Говорив про це з дружиною. Та під час виконання бойового завдання його життя обірвав ворожий дрон.

Оператор безпілотних апаратів відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини А1275 Ігор Тимонік загинув 29 січня 2026 року поблизу населеного пункту Шевченко Покровського району Донецької області.

Він дуже чекав, щоб закінчилась ця страшна війна. Хотів водити свого першокласника Любомира до школи, забирати меншого Лук’янчика з дитячого садка, бути надійною опорою для дружини, батьків, сестер. Але війна безжально відібрала у нього ці мрії. Навіки — 32…

«Ігор Тимонік прожив коротке, але гідне життя. Він не шукав слави й не говорив гучних слів — просто робив те, що вважав правильним: любив свою родину, працював, будував плани й, коли настав час, без вагань став на захист України. Він воював за право своїх дітей жити у вільній країні, за майбутнє, у якому хотів, щоб вони росли.

Він заплатив за це найвищу ціну. Низький уклін родині за виховання справжнього чоловіка, патріота й воїна. Світла пам’ять і вічна слава нашому Герою», - сказав під час прощання з воїном міський голова Ігор Чайка.

Мер від усієї громади висловив щирі співчуття дружині Лізі, синам Любомиру і Лук’яну, мамі Марії Гаврилівні, татові Миколі Володимировичу, сестрам Ірині та Аліні з родинами, усім рідним і близьким Ігоря.

Поховали Захисника на кладовищі села Ружин.

Редакція ВСН висловлює щирі співчуття родині воїна. Світла пам'ять Герою!