Волинський слідчий Назар Півень про роботу, війну та розслідування економічних злочинів

26-річний слідчий з Волині Назар Півень розповів про розслідування складних економічних злочинів, службу на Донеччині та головні життєві уроки, які він виніс із роботи та війни.

Про поліцейського розповіли на сайті поліції Волині.

Шлях Назара Півня в поліції розпочався з навчання у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Кілька місяців роботи слідчим у Львові, магістратура в Одесі – і врешті Луцьк, куди він переїхав слідом за коханою і де живе та служить дотепер.

Сьогодні 26-річний Назар розслідує злочини у сфері економіки: шукає схеми там, де немає розбійників і здебільшого й заявників – лише підроблені документи й люди, які добре знають закон і намагаються його обійти.

А ще зовсім донедавна замість кабінету в нього були позиції на Донеччині, бронежилет вагою 23 кілограми та пів літра води, яку ділили на всіх побратимів.

Слідство й фронт – два досвіди Назара, що загартували його терпіння та навчили цінувати прості речі. Напередодні Дня слідства Назар розповів, чому свого часу обрав професію слідчого, яку справу запам’ятав найбільше і що війна спонукала переосмислиnи у житті.

26-річний слідчий з Волині розповів про економічні злочини, фронт і головні уроки війни

Розмову з Назаром ми починаємо з його слів – він просив передати щиру подяку хлопцям зі стрілецького батальйону поліції Волині, які зараз мужньо стоять на захисті України, та всім Силам Оборони, також згадував полеглих побратимів.

– Назаре, чому саме слідство обрав?

– Слідство – це база правоохоронної роботи. Саме тут встановлюють обставини вчинення злочину, збирають докази й закладають основу для рішення суду: чим якісніше зроблено цю роботу, тим більш аргументованою буде позиція сторони обвинувачення, та особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, відповість за скоєне. Тут важливий професіоналізм, знання та навички слідчого, щоб розібратися в ситуації і встановити істину. Мені подобається щоразу проходити цей шлях і бачити результат своєї роботи.

– У чому специфіка злочинів, які ти розслідуєш?

– Я працюю зі злочинами у сфері господарської та службової діяльності. Якщо простими словами – тут немає розбійників, хуліганів чи насильників. У більшості випадків люди, які вчиняють такі злочини, обізнані в законодавстві. Багато з них мають юридичну освіту, розуміють, що роблять, і намагаються приховати або легалізувати свою незаконну діяльність. Саме в цьому головна складність розслідування. Ще одна особливість таких справ – часто немає заявників. Слідчі, прокурори самостійно виявляють правопорушення, наприклад, аналізуючи публічні закупівлі в Prozorro, фінансово-господарську діяльність установ чи в інший спосіб. Тобто здебільшого робота починається не зі звернення людини, а з виявлення ознак злочину.

– Розкажи про одну з найцікавіших справ, яку доводилося розслідувати.

– Напевно, це була справа за статтею 332 Кримінального кодексу України – незаконне переправлення осіб через державний кордон.

Група осіб із Сумської, Житомирської та Волинської областей виготовляла підроблені документи, які давали змогу чоловікам незаконно перетинати кордон. Ця справа запам’яталася насамперед масштабом: проведено великий комплекс слідчих дій, вилучено чимало речових доказів і задокументувано діяльність усієї схеми. Порушників виявили на ранньому етапі, тож багато «замовників» так і не встигли отримати підроблені документи і використати їх «за призначенням».

– Час не стоїть на місці, злочини постійно змінюються, з’являються нові схеми. Що потрібно слідчому, щоб якісно їх розслідувати?

– У слідчого майже не буває двох однакових справ. Постійно доводиться вивчати щось нове: вдосконалюється законодавство, з’являються нові норми, судова практика. Змінюється закон – маєш його вивчити, розібратися й зрозуміти, як застосовувати на практиці. У сфері економічних злочинів важливо орієнтуватися не лише в законах, а й в підзаконних актах, постановах Кабміну, рішеннях Верховного Суду. Наприклад, якщо вперше працюєш із будь-якою з категорій справою, доводиться спілкуватися з фахівцями, які займаються у такій сфері понад 10 років. Щоб бути з ними на одному рівні, ставити правильні запитання й розуміти, про що йдеться, потрібно самому добре підготуватися. Без постійного навчання й самоосвіти тут ніяк.

– А якщо говорити про риси характеру – яким має бути хороший слідчий?

– Насамперед, треба мати багато терпіння. Не завжди все очевидно, іноді доводиться складати всі деталі докупи, щоб дійти до істини. Не менш важливо вміти знаходити спільну мову з людьми. Слідчий має бути ще й трохи психологом – розуміти співрозмовника, відчувати його і вибудувати розмову так, щоб людина відкрилася.

Донедавна Назар ніс службу у стрілецькому батальйоні поліції Волині – виконував бойові завдання на Сході України, де отримав поранення.

– Що найбільше запам’яталося за час служби на Сході?

– Я працював на Донеччині оператором БПЛА: спочатку літав на «мавіках», згодом пройшов навчання й працював на «бомбері» R18 (дрон-бомбардувальник – авт.). Безпосередньо на лінії бойового зіткнення ти ніколи не знаєш, що буде за хвилину. Приліт може статися будь-коли, навіть коли просто йдеш. Спочатку на позиції ще можна було доїхати автомобілем, але згодом через постійну загрозу доводилося йти пішки – по 6-10 кілометрів. Сам бронежилет важив близько 23 кілограмів, плюс рюкзак із найнеобхіднішим. Решту вже чекали, що доставлять «важким дроном». Пам’ятаю свій перший вихід. Тоді мені не було страшно, бо я просто не знав, чого очікувати. А вже потім, коли прийшло усвідомлення, з’явилося зовсім інше відчуття – не страх, швидше підвищена концентрація й відповідальність не лише за себе, а й за побратимів.

– Які життєві цінності для себе переосмислив після служби?

– Коли повертаєшся до цивільного життя, починаєш дивитися на багато речей зовсім інакше. Найбільша цінність для мене зараз – це сім’я. Хочеться більше часу проводити з рідними й близькими. Наразі час я роблю все можливе, щоб якісно виконувати свою роботу, але тепер уже намагаюся не красти часу в сім’ї заради неї. І ще змінюється ставлення до повсякденних проблем. Коли виникають складні моменти, згадуєш, як було там, – і вони ніби множаться на нуль. Розумієш: у тебе є вода, їжа, поруч рідні – і це вже дуже багато. На позиції ти взагалі не думаєш про проблеми чи робочі питання, там найбільше чекаєш, коли доставлять хоча б пляшку води, щоб поділити її між побратимами.