Мріяв збудувати власний дім: Герою з Волині навіки 31

Про нього розповідає видання «Нова доба».

Андрія Матрунчика чекали з війни дружина Олена, тато Володимир Миколайович, сестра Оксана, цивільний чоловік якої також вже більше року захищає Україну від російського агресора, бабуся Віра, що мешкає в Тельчах, любляча родина, друзі.

«В мене загинув єдиний син, залишилася тільки дочка… Це величезне горе для мене, але я горджуся тим, що мій син – не боягуз… Що він не ховався від повістки, не шукав відмовок чому не піти на війну. Зробив усе для того, щоб захистити нашу державу», – говорить тато Героя Володимир Матрунчик, що так мужньо прийняв своє батьківське горе, як і мужньо його син став на оборону України. Два роки тому Володимир Миколайович через хворобу поховав свою дружину Світлану Ананіївну, а нині втратив ще і сина.

Андрій Матрунчик працював будівельником. Добре вмів робити всяку роботу на будовах, їздив на заробітки. Мурував грубки, плити, печі і в Красноволі, і в сусідніх селах.

«Він все вмів. За що б не брався на будівництві – у нього гарно виходило… Мріяв звести наш власний дім, у якому все зробити своїми руками, аби там росли наші діти… Дуже сумував, кажучи, що дім йому аж сниться…» – крізь сльози каже його дружина Олена, з якою тільки у січні минулого року вони поєднали свої долі.

Вона дуже любила свого чоловіка, який був працьовитим, чуйним, люблячим, добрим до всіх. В останніх телефонних розмовах він багато ділився з нею своїми планами на те, що буде робити після перемоги. Але, на жаль, він її не дочекався.

Андрієві Матрунчику був 31 рік, та свій справжній день народження він зустрічав лише сім разів у житті, коли були високосні роки, адже з’явився на світ 29 лютого. Але все одно святкував у останній день лютого, а цьогоріч востаннє – на війні.

«Хоч в армії я не служив, принесуть повістку – ховатися не буду…» – казав він своїм рідним, коли почалося повномасштабне вторгнення. І дотримався слова. Став до лав ЗСУ в січні цього року у велике християнське свято – Водохреща. Служив навідником у мотопіхотній роті та із честю й гідністю виконав свій військовий обов’язок, ставши прикладом мужності і героїзму українського солдата.

Читайте також:

• Мав приїхати у відпустку, а повернувся «на щиті»: захисник з Волині підірвався на ворожій міні
• Рідні довго жили з надією, чекали, вірили в диво: волинянину просять посмертно присвоїти державну нагороду
• Найменшу донечку бачив лише при народженні та на хрещенні: історія Героя з Волині