Останні оплески: у Луцьку попрощалися з народним артистом Олександром Якимчуком

Вранці до театру, де зовсім нещодавно ще творив Олександр Якимчук, не припиняють йти люди. Квіти, огорнуті чорною стрічкою, з якими заходять до фоє, дають зрозуміти, що сотні людей прямують до театру зовсім не на виставу. Тут нині віддають останню шану народному артисту й актору, що був і наставником, і знайомим, і колегою, якого знало чи не все місто, а вистави, де він грав, користувалися неабияким успіхом. Приходять, щоб розділити втрату талановитої людини, артиста від Бога, як кажуть знайомі, і помолитися за нього.

Довкола - пломеніють квіти для маестро, а поряд з труною транслюються світлини Олександра Якимчука, на яких він - на сцені, для якої наче і народився.

Однокласники, зібравшись у коло біля входу у театр, не припиняють пригадувати, яким добрим і веселим був їхній Саша. Пригадують історії шкільних днів, спільні зустрічі потому й не можуть оговтатися від втрати.

« - Хороша, світла людина...

- Приколіст по життю був. Ми пам‘ятаємо, що він завжди жартував. Зі школи називали його артистом. 

- Він дуже гарно танцював. Пам’ятаю, як циганочку на КВН витанцьовував. У нас був гурток з танців, який вів заслужений артист. Саша перший, хто туди ходив. Коли закінчив школу, то він йому порадив спробувати себе у цьому. Є лікар від Бога, є художник від Бога, а Саша був артистом від Бога... До того ж душевна людина.

Коли ми з однокласниками зустрічалися, то Саша був «гвоздь програми». Так насміялися з нього.

Дуже прикро, театр багато втратив. Ми любимо театр: і діти, і онуки ходити на дядю Сашу. Ми йшли, а вони запитували відразу: «А буде дядя Саша?»

Оця прем‘єра в лютому «Хай живе любов». Він вже не зміг вийти, як режисер її, то ми по відеозв‘язку з ним спілкувалися - величезні овації були»

- Валю, дружину свою, дуже любив. З другого класу казав, що на ній одружиться.

- Найголовніша його якість - доброта. Людина з великої букви, талановитий від Бога», - пригадують вони.

Про світло, яке в собі ніс і наповнював ним інших, розповідає Олена, реквізитор в театрі.

«Павлович, був дуже світла, життєрадісна людина. Він щоразу розповідав якісь новини, дуже любив пожартувати. Знав багато історій, а крайній раз, коли ми їхали з Рівного, сиділи з ним поряд, він всю дорогу мені розповідав про корифеїв. Чуйна, щира, хороша людина. Без нього буде зовсім по-іншому, тяжко...» - каже вона.

Після відспівування панахиди митрофорний протоієрей Михайло Онищук зауважив, що Олександр Якимчук був людиною, яка навіть зі сцени випромінювала світло.

«Я уважно послухав, що кажуть колеги. Талант - це дуже добре, проте талант приправлений красою, якістю, людяністю - в десятки разів більший. Сьогодні навіть священники прийшли сюди з радістю, тому що ми слухали його багато разів, я на його словах ріс. Ви бачите, який зріст? Від першого виходу на сцену і до режисури.

Що сказати, крім слів, якими називається його останнє творіння «Хай живе любов»? Знаєте, напевно, намагатися навчити любові ніколи не буде той, хто не любив, навчити дружби, не друживши, - абсурдно. Він з вигляду був дуже добрий, здалеку. Не потрібно було спілкуватися, просто подивитися: ошатність, охайність, допомога, підтримка», - виголосив священник.

Він удостоївся померти у той час, каже, коли церква співає зовсім інший похорон: радість, немає журби, смутку. Він додає, що не розуміє, чому усвідомлення і оцінення відбувається тільки після втрати.

«Сьогодні у своєму серці ви скажете різні слова: молитви, подяки, але біда в тім, що цим словам був шанс прозвучати тиждень тому. Його можна було знайти, знаючи, що хворіє, і це не факт тільки для нього. Життя коротке. Найобразливіше і найболючіше, коли ти мав шанс, але ним не скористався.

Я завжди кажу: «Ці квіти сьогодні мають одну ціну - тиждень тому вони, бувши врученими особисто, вартували б неоціненну суму. Спішіть не жити: наїстися не можеш, натішитися не можеш, ти маєш тільки сьогодні. Як це дивно: у тебе є ціле життя, але перебуваєш в одному моменті. Саме сьогодні хочеться, щоб аж на небі почули, яка вдячність, шана, прихильність до цієї людини.

Мені сьогодні трапився один із тих днів, коли я стою біля гробу і не потрібно шукати слів, прикрашати, брехати, що часто буває. Сьогодні серце спокійне: хороша людина, тому хай Господь приймає його до себе», - наголосив він.

Священник підсумував свою промову словами з пісні Назарія Яремчука: «Бо в дітях ми себе лишаєм, Себе продовжуєм в житті», і додав: «Ласка Божа, що промені його таланту, старання, людяності будуть сяяти на сцені й між людьми. Зичу зі співчуттям рідним, нащадкам, щоб вони сяяли красою його вкладень».

З рідного театру в останню дорогу артиста, за театральною традицією, проводили оплесками, гучними і нестихаючими, яких і заслуговує праця і доробок народного артиста і актора волинського драмтеатру Олександра Якимчука.

Фото - Роман Домбровський

Читайте також:

• «Ця людина мала Божий дар»: спогади про актора волинського театру Олександра Якимчука