«Ця людина мала Божий дар»: спогади про актора волинського театру Олександра Якимчука

Костюмерка чоловічого складу театру Світлана Луцюк показує стіл, за яким Олександр Якимчук готувався до виходу на сцену. Каже, він завжди приходив за півтори години до вистави, а після неї – акуратно вішав свій сценічний костюм на вішак у шафі. І досі там висять його костюми, які він одягав.

«Не віриться, що він більше не прийде в театр, не зайде в гримерку, я не приготую йому костюми. Ось вишиванка, а ось костюм з «13 номера». Це був талановитий актор, легенда нашого театру, добрий, усміхнений. В антракті завжди підтримував акторів, любив анекдоти розповідати. Йому подобалися усі його ролі, завжди відповідально ставився до кожної з них, до костюмів, вішав їх на вішачок, заходив до нас в костюмерну, якщо треба підігнати по фігурі чи переробити. Нам дуже не вистачатиме його, він був дуже доброю людиною, до всіх завжди ставився з повагою. Будемо завжди його пам’ятати. Світла пам'ять, Царство йому небесне і співчуття всім рідним», - каже пані Світлана.

Не менш приголомшені звісткою й актори. Заслужена артистка України Людмила Натанчук розповідає, згадуючи Олександра Якимчука, хочеться сказати тільки хороші і добрі слова.

«Це була людина-позитив, який би настрій в тебе не був, він міг завжди його підняти. Він знав стільки анекдотів. Як би йому важко не було, як би він погано не почував себе – виходив на сцену завжди з усмішкою, попри біль, попри свою хворобу, не показував, що йому щось болить. Він виходив і віддавався на 100 відсотків глядачеві», - згадує вона.

Останнім часом Олександр Якимчук тяжко хворів – він мав цукровий діабет. Але ще два місяці тому, не зважаючи на біль, на те, що йому тяжко давався кожен крок, він був на сцені.  

«Він був геніальний актор, був наш вчитель, завжди давав мудрі настанови, поради, був дуже добрим, хорошим. Він грав головну роль в «Столітті Якова». Але він був настільки талановитий, що   міг зіграти і глибокого Якова, і комедійну роль, і йому зал аплодував стоячи», - додає вона.

Олександр Якимчук дуже хотів себе спробувати у якості режисера і останнім часом надзвичайно багато приділив уваги постановці мюзиклу «Хай живе любов».

«Навіть останню роль йому було дуже важко грати, йому боліло, але він йшов на сцену. Він дуже чекав прем’єри, казав: «Я мушу випустити прем’єру», в якій виступив режисером», - додає артистка драми першої категорії Юлія Герел.

Проте потрапити на прем’єру власної вистави йому вже не судилося.

«За два тижні до прем’єри він потрапив до лікарні, і ми доробляли її з нашим головним режисером. Він дуже хвилювався , дзвонив, питав, як там проходить. І нам настільки хотілось, щоб ця вистава вдалась, бо це було для нього. Він був у лікарні в день прем’єри. У нас є традиція – викликати режисера на сцену на прем’єрі і оскільки він вийти не міг, ми його представили глядачам по відеодзвінку, і всі стоячи йому аплодували», -  каже Людмила Натанчук.

«Я не уявляю, яким зараз буде театр без нього, страшно в це повірити, нам буде дуже його не вистачати. Він настільки відповідально ставився до кожної ролі, хотів був задіяний в усіх виставах, кожна роль була особлива. Він був не тільки колегою, а й наставником. Він навчив нас, як треба любити театр, як йому треба віддаватися, яким треба бути справжнім актором, справжнім професіоналом, він справді народний артист України», - розповідає артистка. 

Начальниця реквізиторського цеху театру Марія Вітинська пам’ятає Олександра Якимчука з перших днів його у театрі. Ще молодим він сюди звичайним робочим сцени - монтувальником декорацій. Тоді він був ще не Олександр Павлович, а просто – Сашуня.

«Він стояв за кулісами і знав всі ролі, танцював гарно, був дуже пластичний. Тому він довго не був робочим, коли побачили його талант – став актором. Театр втратив дуже хорошу людину і прекрасного актора. Мені вже 76 років і я добре пам’ятаю, як прийшов Сашуня. Як завжди - веселий добродушний, я не чула від нього ніякого кривого слова, людина-душа. І мені дуже тяжко. Скількох я вже поховала, ще ніколи не було так тяжко… Це була золота людина, мав феноменальну пам’ять. Він хворів на діабет, потім поранив ногу, кульгав, коли взувався - кров текла, а він усе одно ішов на сцену. Театр був його другим життям», - каже вона.

Нині театр у жалобі. Директор облмуздрамтеатру Сергій Скулинець каже: ця втрата для колективу – непоправна.

«Ця людина мала Божий дар – справжній талант, який він проніс крізь своє життя. Цей талант він передав дітям, онукам, ділився ним з тими, хто працював з ним на великій сцені. Його знає багато людей, які його любили і шанували. Я знаю його з 2008 року, коли він вів театральний гурток. Він був добрим, відповідальним. Не вистачає слів, щоб його охарактеризувати як особистість. Таких багатогранних, талановитих особистостей немає, не було і не буде. Він дуже переймався прем’єрою, де виступив режисером. Ми так сподівалися, що це його надихне на подальшу творчість.  А як він грав! В нас є такі вистави, про які ми будемо думати, що з ними робити, чи будуть вони мати право на життя без Олександра Якимчука. Кажуть, що людина, яка помирає на Великдень, одразу ж потрапляє до раю. Він точно заслужив це, хоч нам би і хотілося, щоб він з нами був довше», - каже він.

Прощатися з актором будуть у фойє театру, якому він віддав найкращі роки свого життя у середу, 19 квітня.

Видання ВСН висловлює співчуття усім рідним і близьким Олександра Якимчука.