Авто для ЗСУ та допомога переселенцям: волинянки, які мешкають у Данії, підтримують батьківщину під час війни

Пані Альона проживає в Данії понад п’ять років, Уляна - близько п’яти. Молоді жінки опинилися за кордоном, бо там працювали їхні чоловіки, котрі теж родом із України. Обидві мають донечок-дошкільняток. Донедавна вони лише чули одна про одну, проте в кожної було власне коло інтересів, клопотів, турбот. І хтозна, чи й познайомилися би, якби не біда, що об’єднала українців у всьому світі. Попри постійну зайнятість, вони знаходять можливість внести посильний вклад у справу допомоги для постраждалих від війни цивільних та воїнів-захисників, пише газета «Нове життя».

Воїнам придбали автівки, підтримували цивільних

Для Альони Данилік до цієї зими 24 лютого було особливо приємною датою. Адже саме цього дня п’ять років тому вони одружилися з Максимом, котрий родом із Новограда-Волинського Житомирської області.

Той день мав бути хорошим і радісним. Чоловік пішов на роботу. Зателефонувала його мама і повідомила про вибухи по різних містах України. Він передзвонив мені. Пам’ятаю, як у мене тряслися руки, коли я набирала номер своєї мами, а вона не одразу відповіла. На щастя, в батьків усе було добре, - з хвилюванням згадує той день наша землячка.

Живуть вони на півночі Данії в місті Снедстед. Наразі пані Альона навчається в гімназії, перед тим опановувала данську мову у школі для іноземців. Далі планує вступати до вишу. Мають власний дім, присадибну ділянку із затишним садом. Загалом же щодень досить насичений, бо ж донечка Софійка ще не ходить у садочок, і жінка займається нею. Тим не менше, любешівка та кілька її подруг-українок одразу ж вирішили, що не сидітимуть, склавши руки. І розпочали з допомоги для біженок із дітьми, котрі просто неба чекали своєї черги, аби перейти пішки через кордон. Навіть трапилася трагедія - одне дитя померло.

Тож у місцевих фейсбук-спільнотах українки оголосили, що є потреба в їжі, теплому одязі для жінок та дітей. Їх підтримали і місцеві, й українці, котрі живуть у Данії

Спочатку це було хаотично, а потім усе організованіше. І згодом ми почали збір необхідного уже для наших військових. Ми зв’язувалися з волонтерами. Одні доставляли вантажі до кордону, а там їх перекладали у свій транспорт інші. У тому числі - і на любешівський волонтерський центр. Я поспілкувалася із Ольгою Дарчич (Корець). І ми передали тоді вантажівку із карематами, спальниками, раціями, ліхтарями, термобілизною, медичними засобами, аптечками, їжею для військових, засобами гігієни та ін. На кордоні в Ягодині вантаж передали для сина керівника любешівського волонтерського центру Олексія Приходька. Доставили до кордону той вантаж мій чоловік разом із волонтером із Латвії, - оповідає пані Альона.

До слова, брат чоловіка із сім’єю теж волонтерять. У спілкуванні зі знайомими, родичами, котрі зі зброєю захищають Україну, вони знали про їхні потреби. Тож нещодавно із автомобілем для ЗСУ, який купили друзі-волонтери, передали тепловізор, турнікети, джгути, прилади для вимірювання цукру в крові, засоби гігієни. А для двоюрідного брата Василя Пасевича - організували придбання прицілу. Щось зібрали, щось своє доклали. Долучалися до збору коштів на автомобілі для військовслужбовців, який організували любешівці Сергій Оласюк та Ольга Будько. Нещодавно допомогли купити «вольсваген», відправили на Житомирщину. Його також завантажили необхідними для бійців речами і медичними засобами.

Кошти вдалося зібрати за кілька днів - донати українців та виручені кошти від розіграшу фотосесії смаколиків. Так склалося, що як переселенка в нашій сім’ї живе племінниця із Київщини, професійна фотографка Маргарита. За її допомогою організовували благодійні фотосесії, кошти від яких ішли на закупівлю необхідного для ЗСУ, - додала пані Альона.

Один данський будинок опіки надав спеціальне харчування, котре вводять через зонд, а також самі зонди, які любешівка передала на Черкащину в госпіталь.

Якщо в нас гуманітарки було дуже багато і ми не могли знайти транспорт, то відправляли все на найстаршу волонтерську спілку «BevarUkraine/Збережи Україну», яка організовувала великогабаритний транспорт і перевозила все прямо в Україну. Пік волонтерства - березень-травень. Нині вже на офіційному рівні чимало допомоги йде в Україну, але збори коштів на автівки захисникам, необхідні прилади не припиняються, тож і надалі стараємося підтримувати матеріально. Пам’ятаю, як данці масово кинулися допомагати біженкам із дітьми, по кілька діб на кордоні Польщі з Україною cтояли, чекали їх. Тисячі українців скористалися прихистком. Але наразі їх поменшало. Бо ж у Данії непросто жити, треба мову знати, а вона досить нелегка. Тому і роботу знайти непросто, аби лишатися тут надовго, - каже Альона Данилік.

З особливою розчуленістю пригадує любешівка, як організовували заходи для переселенців у межах їхньої комуни (громади). Через фейсбук-спільноту «Українські біженці в Thisted Thy» запрошували на зустрічі. Одна з них відбулася на Великдень. Наша землячка та її подруги-волонтерки приготували справжній великодній стіл – були паски, фарбовані яйця, домашня ковбаса та інші смаколики. Приємним сюрпризом стало відеозвернення священника зі Львова, котре він надіслав українцям на прохання волонтерок.

У пекарні данського Хобро пахне Україною

Після закінчення університету Уляна Будько (Левчук) вийшла заміж за волинянина і переїхала до нього в Данію. Аби чим швидше влитися в суспільство, відвідувала спеціальну мовну школу для дорослих, паралельно працювала. Два роки тому в них народилася донечка Полінка, котра вже й у садочок ходить. Нині любешівка працює в пекарні, у кондитерському відділі. Змалку любить пекти смаколики, давно веде власну інстаграм-сторінку, де викладає фото своїх десертів. Тому була щаслива, коли влаштувалася саме туди. До того ж колектив у них - міжнародний. Адже господар пан Мес місцевий, його дружина Мей - із Таїланду, є ще одна українка Тетяна, родом із Миколаєва. Наразі в неї проживає 15 біженок із дітьми.

Як щоранку, 24 лютого збиралася на роботу і раптом в інтернеті прочитала: почалася повномасштабна війна. Був такий шок, що не могла сконцентруватися на роботі. Великі проблеми приніс ковід, але й подумати не могли, що буває щось набагато страшніше, – пригадує любешівка.

Проте зовсім скоро вона, як і багато українців у Данії, стала волонтеркою. Всією сім’єю їздили на акцію протесту в місто Орхус. Тоді на площі данці та українці стояли з плакатами з написами: «Стоп війні», «путін-терорист», із проханням закрити небо над Україною. Також любешівка брала участь у благодійному ярмарку у місті Орс, де продавали солодощі, вироби, картини ручної роботи. Виручені кошти перераховували на потреби ЗСУ.

Через інтернет дізналася, що буде такий захід. Спекла мафіни, капкейки, шоколадне печиво. Українці, котрі брали участь у заході, були у вишиванках, – розповідає пані Уляна.

У їхньому місці Хобро, розташованому на півночі Данії, організували величезний склад, куди звозили-зносили різну гуманітарну допомогу. Уляна, її подруга Жанна із Сумщини, котра працює помічницею учителя в класі, де є українські діти, організовували пакування допомоги, вирішували питання логістики. Допомагав і чоловік нашої землячки. Спочатку склад був при лютеранській церкві, потім приміщення надали скаути, котрі і коштами підтримували, й іншим. На перших порах тричі на тиждень відправляли гумвантажі до України. От якраз у той період знайшли в інтернеті одна одну любешівки Уляна Будько (Левчук) і Альона Данилік. Адже формували спільні вантажі, щоправда, в різних місцевостях.

Пані Уляна своєю волонтерською діяльністю заохотила і господаря пекарні. Він придбав дерев’яні підставки під телефон, які виготовляє поранений український воїн та передає в Данію для реалізації для збору коштів на ЗСУ. А ще від самого початку війни на дверях їхньої пекарні розміщений рахунок, на який можна перераховувати гроші для допомоги Україні.

Досить скромно Уляна Будько (Левчук) зазначає, що й особистими коштами їхня сім’я допомагає захисникам.

Коли ми формували останній вантаж, то працювали і вночі. Нам сказали, що в нас склад ліквідовують, і було досить сумно. Так само розформували табір для біженців, котрий діяв у нашому місті в одній зі шкіл. Туди ми з господарем пекарні хліб возили частенько. Проте одні українці повернулися додому, хтось переїхав у інші регіони Данії, - оповідає жінка.

При розформовуванні табору для біженців пані Уляна допомагала деяким сім’ям знайти житло в Хобро через ріелторів. Разом із ними оглядала будинки і була перекладачкою.  

А ще любешівка каже, що їхній кондитерський цех, попри велику любов місцевих саме до традиційних солодощів, все ж пропонує і нове. Наприклад, солодкі сердечка синьо-жовтих кольорів для прикрашання тортиків. Та й наша національна страва - борщ, стала улюбленою у її колег. І це досить незвично. Адже данці є досить консервативними у гастрономічних уподобаннях.

Найважче буває, коли усвідомлюємо, що всім допомогти - нереально. Та стараємося хоч чимось підтримати. Бо розуміємо: всі вже втомилися від війни. З іншого боку, кожен на своєму місці має вносити особистий вклад у наближення Перемоги, - не змовляючись підсумовують розмову любешівки Альона Данилік та Уляна Будько (Левчук).