Коли можна працювати після Великодня: що можна і не можна робити у Світлий тиждень

У християнській традиції Великдень – це не лише головне свято року, а й початок Світлого тижня, який триває сім днів. У цей період віряни святкують Воскресіння Христа, а тому – утримуються від будь-якої важкої праці.

Хоча церковні канони прямо не забороняють працювати після Великодня, століттями віряни дотримуються традиції відпочивати протягом Світлого тижня. У цей час у храмах урочисто дзвонять у дзвони, під час богослужінь не стають на коліна, а вітання «Христос Воскрес!» звучить до самого Вознесіння – сорок днів, пише LIGA.net

Як зазначають в РІСУ, звичай відзначати великі свята протягом тижня є й у єврейській традиції – там святкують «октаву», тобто вісім днів. У християнській традиції тиждень після Великодня також називається «Великодньою Октавою».

У східній церкві Великодня Октава має назву Світлий тиждень, тому що Воскресіння Христове – свято перемоги світла над темрявою. Впродовж цього періоду святково дзвонять у дзвони на початку богослужінь.

Загалом церковні урочистості на честь Пасхи тривають 50 днів – до свята П'ятидесятниці. Сорок днів після Великодня – до свята Вознесіння вітаються словами «Христос Воскрес» і відповідають «Воістину воскрес», саме до цього свята ще можна пекти паски й фарбувати пасхальні яйця.

На знак радості про Воскресіння Христове під час богослужінь не стають на коліна від Великодня до П'ятидесятниці.

Що не можна робити на перший, другий і третій день після Великодня: народні заборони

В українських народних звичаях збереглося чимало обрядів, які виконувалися впродовж Великоднього тижня. Народні традиції Великодніх свят також мають заборону на тяжку працю. Період Великодня в дохристиянські часи був пов’язаний із настанням весни, посівними роботами та майбутнім урожаєм.

Тож у народі у перші три дні свята не працювали, а розважалася, співали великодні пісні-риндзівки та ходили у гості один до одного. На третій день Великодня в деяких регіонах України робили «проводи свята», і вже можна було працювати.

В народі казали: «Не кожен день Великдень» та «Шити-білити, а завтра – Великдень», що означає ретельну попередню підготовку до свята. Згідно зі звичаями, після Великодня не можна:

поратися біля землі й садити городи;
прибирати, прати та прасувати;
шити, вишивати й прясти;
готувати їжу на саме свято Великдень;
переїдати чи упиватися, бо «Бог покарає»;
постити, оскільки піст був підготовкою до великого свята;
сумувати й бути наодинці – оскільки «на Великдень навіть мала пташка радіє»;
ображатися та бажати іншим зла – потрібно вітатися навіть з ворогами;
тужити за померлими.

Вважається, що не можна навіть брати до рук ножиці у ці дні. Навіть нігті стригти вважалося недобрим.

Ще з язичницьких часів збереглись перекази про те, що на Великдень сонце грає – переливається різними барвами. Вважалось, що побачити, як сонце танцює, могла лише праведна людина.

Слов’яни-язичники поклонялися сонцю, це день весняного оновлення та радості. Християни ж вірили, що вся природа радіє великому святу Воскресіння Христа, тому під суворою забороною була робота аж до трьох днів свята.

Читайте також: