Чому пророцтва Шевченка досі актуальні для України

В українському культурному та політичному просторі Шевченко впливав і впливає не тільки на публічну культуру, а й на буття нації. У ворожому імперському світі поет творив національну ідентичність; його «Кобзар» – книга буття українського  народу,  як  і  програмний  документ  кирило-мефодіївських братчиків. 

Шевченкове історіософічне бачення української історії – це не домінанта травматичного досвіду, це осягнення найважливішого концепту свободи людини й свободи нації.

Поет утверджує думку, що слава України – «голосна та правдива, як Господа слово»; слава ж імперії побудована на фальші, вона брехлива, це слава, що з п’яними кесарями по шинках хилялась, як з тим Миколою у Севастополі. Так Шевченко нагадує про мілітарний крах російської імперії  – поразку у Кримській війні 1853–1856 років.

Шевченко відкривав недержавним та закріпаченим українцям, отим малим рабам німим, що українській досвід – це спадкоємність державотворчих традицій, це волелюбність і віра. Як біблійний пророк, він передбачав і вірив, що українська дебрь-пустиня неполита, цілющою водою злита, прокинеться, оживуть степи, озера, і пустиню опанують веселії села. 

Серед основотворчих задумів поета – ідея своєї мудрості. Пам’ятаємо хрестоматійні рядки з послання «І мертвим, і живим...»: «Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя». Своя мудрость – це болісне усвідомлення уроків історії, це долання меншовартості, і це та робота, яку не за нас ніхто не виконає. Своя мудрость – це любов і повага до рідної мови й культури. І Шевченко з пошаною згадує тих, хто, незважаючи на обставини, залишився вірним своєму, рідному, як-от у передмові до нездійсненого видання «Кобзаря» (1847) поет називає діячів слов’янського відродження Вука Караджича та Павела Шафарика, які «не постриглись у німці (їм би зручніше було), а остались слов’янами, щирими синами матерей своїх, і славу добрую стяжали».

Відомий політичний діяч і журналіст Іван Кедрин спостеріг, що «українська  національно-політична революція в 1917 році почалась співом  Шевченкового “Заповіту” й проходила в атмосфері культу Шевченка».

Функцію консолідації нації виконує український аристократ духа вже друге століття. Під стягом Шевченкових ідеалів пройдено шлях від  упослідженого імперіями малороса до державного українця, тобто шлях від  етнографічної прикмети до політичної нації.

Шевченко, як український гімн і прапор, – символ Революції гідності.

Непроминальність Шевченкових відкриттів доводить наше сьогодення, коли українці осягнули, кажучи словами всесвітньо відомого українського філолога Юрія Шевельова, що «три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини», тобто зрадництво.

Ми звіряємо свої помисли з Шевченком, бо ж не змінилися ні вороги, ні їхня суть.

Сьогодні українці є взірцем для усього світу непохитної віри і стоїцизму. Це покоління, яке сповідує Шевченкові патріотичні ідеали, відстоює їх на полі бою і в катівнях ворога ціною найвищого героїзму. Це покоління, яке з пієтетом і теплотою читає поета у звільненій Балаклії, що на Харківщині, де на білборді замість пропагандистського контенту рф-ії проявилися рядки Шевченкового «Кавказу»:

Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Це покоління, якому суголосні Шевченкові одкровення, народжені в казематах петропавловської фортеці:

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Слава Україні! Героям слава!

                            Ольга Яблонська, професор кафедри української літератури Волинського національного університету імені Лесі Українки

Читайте також:

• На фронті загинув студент волинського університету
• «Війна не відпускає повністю»: історик і ветеран Володимир Собчук з Волині про фронт, втрати та боротьбу, яка триває
• Обмеження, стипендії та нові можливості: як волинські студенти навчаються за кордоном під час війни