Понад рік тіло Героя не мало спочину: спогади про полеглого воїна з Волині Ярослава Даниліка

Спогадами про Героя поділилися у Камінь-Каширській громаді. 

17 грудня 1976 року у с. Витуле народився Данилік Ярослав Миколайович. Батьки все життя пропрацювали у колгоспі. Батько Микола Микитович був будівельником, а мама Надія Лазарівна – ланковою. У цій працьовитій сім’ї народилося 5 дітей: Юрій, Ярослав, Інна, Альона, Віктор. Початкову освіту Ярослав здобував у селі Витуле, а далі навчання продовжив у селі Бірки (5-11 класи).

Батьки з раннього дитинства прищепили дітям любов до праці. Бувши ще школярем Ярослав вже їздив на заробітки, щоб підтримати сім’ю. З 1994-1996 рр. проходив військову службу на Закарпатті у прикордонних військах, під час якої було присвоєно звання «Старший солдат».

По завершенні служби доля закинула його у село Ворокомле, де і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марією.  1 березня 1997 року стали на весільний рушник. Молоде подружжя почало будувати своє сімейне життя у селі Витуле. Важкі часи, відсутність роботи змусило їхати у пошуках кращої долі до Білорусії.

Щоб стати на ноги обоє брались за будь-яку роботу, тому влаштувались у колгосп. Ярослав – телятником, Марія – звітувачем. Важка робота не лякала, а навпаки згуртовувала.

В такій люблячій і працьовитій сім’ї народився син Владислав, а через два роки красуня-доня – Яна. Але туга за Батьківщиною взяла гору й у 2001 році родина повернулась в Україну. Нову сторінку свого життя почали писати у селі Ворокомле. Прихисток надала тітка Марії П’явка Ганна Миколаївна. Відтоді почались численні заробітки Ярослава у Польщі, щоб забезпечити сім’ю. Зі сльозами на очах дружина згадує його слова: «Щоб дітям краще жилось, аніж мені».

У 2012 році сім’я поповнилась ще одним хлопчиком – Назаром. Сини згадують: «Тато був веселий, жартівливий. Разом і на риболовлю, і по гриби. Навчив їздити на велосипеді й тракторі».

Минув час, старший син підріс і вирішив поїхати з батьком на заробітки. Тато не заперечував, але працюючи приказував: «Не спіши, посидь, встигнеш ще наробитися…» - пригадує Владислав. А скільки радості було у дітей, коли батько повертався додому. «Гостинці віз торбами», –  каже дружина.

Марія пригадує: «Одного разу молодший син Назар прийшов зі школи та сказав татові, що хлопці жартували, що буде війна». Батько заспокоїв: «Я піду перший, якщо треба буде».

24 лютого 2022 року став чорним днем не тільки для України, але й для сім’ї Даниліків. Зі слів дружини: «Ми були вдома з дітьми, а Ярослава десь не було. Він прийшов десь близько 11 години зі словами «Я іду на війну…». Коли він зібрав свої речі та пішов, ми думали, що він жартує. Але коли повернувся за документами, зрозуміли, що це не жарт».

Ярослав пішов добровольцем. Одним із перших… Його направили у Володимир, де прийняли у лави ЗСУ у 14 ОМБР ім..Володимира Великого. А 25 лютого вже був на полігоні у Рівному. А далі Ірпінь, Житомир, Гостомель, Миколаїв…

Постійно дзвонив до дітей. 29 березня зателефонував до Владислава, а потім до дружини Марії. «Говорили 11 хв. В кінці сказав Марія, дивись за дітьми». Після цього зв’язок обірвався.

7 квітня зателефонували з військкомату та повідомили, що Ярослав живий, але знаходиться у полоні. Попросили здати аналіз ДНК і написати заяву у поліцію. А потім був дзвінок до доньки Яни від побратима, який повідомив, що тато загинув. Він розповів, що потрапили під обстріл. Слава був поранений. Йому ще надавали допомогу, але він сказав залишити його.

19 квітня надійшло офіційне повідомлення про те, що він безвісти зниклий. В липні 2022 року вся сім’я їздила на впізнання тіла до Львова, та і там Ярослава не виявилось.

А далі невідомість та очікування. 14 березня 2023 року зробили ДНК тіла, а 20 квітня слідчий вручив результати.

Понад рік тіло нашого героя не мало спочину. Лише 17 вересня 2023 року тіло потрапило на рідну землю. Похований поруч з мамою у селі Витуле.

Читайте також: 

• «Є багато доказів, що він живий»: дружина Героя з Волині не вірить у загибель воїна
• Встиг одружитися, планував дітей і подорожувати: командир підрозділу штурмової бригади з Волині загинув за місяць до 26-річчя