До останнього подиху – за Україну: у Луцькому районі попрощалися з Героєм Сергієм Мандзюком  

У Героя залишилася п’ятирічна донечка Оксанка, дружина Інна та батьки. Про це повідомили у Рожищенській міській раді. 

Згодом щемлива мелодія «Плине кача» знову розірвала тишу в місті. Рожищенська громада, ставши на коліна, зустріла свого захисника. Біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України духовенство відправило громадську панахиду, підносячи спільну молитву за упокій душі воїна, який віддав за Україну найдорожче – власне життя.

Сергій Мандзюк народився 29 вересня 1993 року в селі Навіз. Там минули його дитинство та шкільні роки. Згодом він навчався у Луцьку за спеціальністю «облік і аудит».

Створивши сім’ю, разом із дружиною Інною проживав у Рожищі, виховував донечку Оксану. Працював на заводі «Кромберг енд Шуберт». Минулого року родина придбала власний дім, який облаштовувала з любов’ю та вірою в майбутнє… Та війна обірвала ці плани.

Сергій був людиною внутрішньої сили, відповідальності та честі. Він неодноразово звертався до військкомату, прагнучи стати на захист України. Коли у січні 2023 року отримав повістку – сприйняв це як свій обов’язок і честь. Службу розпочав у складі 33-ї окремої механізованої бригади. Влітку 2023 року брав участь у запеклих боях на Запорізькому напрямку – зокрема поблизу Роботиного. Саме там отримав поранення, і лише бронежилет врятував йому життя.

Після лікування та реабілітації Сергій повернувся до служби. Він продовжив її як боєць мінометного взводу мінометної батареї першого батальйону територіальної оборони 105-ї окремої бригади ТрО. Рідні згадують: він не міг залишитися вдома, бо там були його побратими, і вважав своїм обов’язком бути з ними.

2 квітня 2026 року, виконуючи бойове завдання поблизу Ямного на Сумщині, Сергій загинув. До останнього подиху він залишався вірним присязі, мужньо захищаючи Україну.

У пам’яті рідних і всіх, хто його знав, Сергій назавжди залишиться працьовитим, щирим і добрим чоловіком, люблячим батьком і чоловіком. Він любив життя, працю, природу – був рибалкою, дбайливим господарем. У рідному селі посадив фундуковий сад, у який вкладав працю й надію. Він вірив у перемогу і будував плани на майбутнє… але війна обірвала їх.

Після прощання траурна хода вирушила до храму Архістратига Михаїла, де відбулося відспівування Героя. У спільній молитві просили Господа прийняти його душу до Царства Небесного. Під звуки військового оркестру Сергія Мандзюка востаннє провели до місця вічного спочинку. З усіма військовими почестями Героя поховали на Алеї Слави. Синьо-жовтий стяг передали дружині як символ держави, за яку він віддав життя.

Редакція ВСН висловлює щирі співчуття родині воїна. Світла пам'ять Герою!