Повернувшись до побратимів із відпустки, загинув у бою: історія захисника з Волині

Спогади про Героя пише газета Полісся.

Ще зовсім недавно Сергій приїздив у своє рідне село, до батьківського дому, де, здавалось, війна хоч на кілька днів відступала кудись далеко. Після фронтових буднів особливо цінними для нього ставали прості речі, які дарували відчуття радості й душевного спокою: прокинутися без гуркоту вибухів, почути голоси рідних, посидіти з батьком, побалакати із братом та сестрою. Тут у його селі можна було просто жити, не прислухаючись до неба в очікуванні чергової атаки. Він ніби надолужував ці дні спокою звичайними буденними справами: допомагав по господарству, знаходив час для оформлення належних документів, його рук чекала робота на землі. Ніби щось всередині підказувало не відкладати заплановане на потім. Як люблячий син він тішився можливістю бути поряд із рідними, за ким сумував на передовій війни.

Та ніхто із близьких людей тоді не здогадувався, що ці дні стануть останнім спогадом на все життя. 14 вересня, повернувшись до своїх побратимів із відпустки, воїн загинув під час виконання бойового завдання. Ворожий дрон переслідував екіпаж, у складі якого був наш земляк. Уникнути удару, на жаль, не вдалося.

Сергій зростав у сім’ї, де виховувалось четверо дітей, тож родинна близькість і вміння бути потрібним іншим вважалися для нього природними з дитинства. Але пізнати радощі подружнього щастя йому не судилося. Три роки тому відійшла у вічність мати воїна. Сергій залишився в домі із батьком. Особливо близьким загиблий герой був із наймолодшою сестрою Тетяною, якій завжди старався допомогти, підтримати, бути поруч у складну хвилину.

— Сергія мобілізували у грудні минулого року. Йому випало тримати свій рубіж у 100-й окремій механізованій бригаді, — розповідає пані Тетяна. — До цього строкової служби брат не проходив, військового досвіду не мав, втім до роботи — так він називав виконання військових обов’язків — поставився відповідально. Сергій мав добру вдачу, спокійний характер, тож швидко знайшов спільну мову з побратимами.

Смерть Сергія стала для нас ще одним важким випробуванням, адже лише пів року тому ми поховали нашого старшого брата. А нині родина втратила ще одного сина на війні. Тепер у цьому домі його голос уже не пролунає. Залишаться спогади про рідну людину, яка ще зовсім недавно сиділа за сімейним столом і планувала своє майбутнє без російських ракет, — не оговтується від болю втрати душа сестри.

Відкритість і доброзичливість підлеглого бійця відзначає командир його підрозділу. Пам’ятає як відповідального, злагодженого, доброго та безвідмовного військовослужбовця. Таким його знали і на службі, і вдома. Рідна земля прийняла Сергія на віки у свої похмурі обійми. У жалобі схилили голови односельці.

Леся МІНІБАЄВА, село Велика Глуша.

Фото Оксани Ярошик та з особистого архіву рідних.

Читайте також:

• Майже півтора року родина жила між надією та страшною невідомістю: просять посмертно присвоїти звання Героя України воїну з Волині
• Чекав брата-побратима з фронту два роки, а зустрів – «на щиті»: Герой з Волині довгий час вважався зниклим безвісти на Курщині
• Ціною власного життя прикрив відступ побратимів: Герою України з Волині відкрили меморіальну дошку