Доля не подарувала нагоди одружитися та народити дітей: на Волині попрощалися із Героєм Святославом Троцюком

Сотні односельчан прийшли у суботу, 29 жовтня, щоб попрощатися із Героєм, - пише газета Полісся.

А жителі Олексіївки, від найстарішого до наймолодшого, вийшли зі своїх домівок й навколішки чекали свого Славка вже на його рідній вулиці. Для них він був не лише Героєм, але й ріднею, хорошим знайомим чи другом, добрим односельцем… Віддати шану йому прибули також побратими та комбат кулеметного взводу, з якими неодноразово пліч-о-пліч проходив тяжкі випробування.

Святослав Троцюк виріс у багатодітній сім’ї. Коли у 2004 році не стало батька, він як найстарший син став господарем в домі: з юних літ намагався заробити якусь копійчину й помогти п’ятьом молодшим братам і сестрам. Здобувши фах столяра в місцевому училищі, пішов в армію. Потім з матір’ю хазяйнував, працював різноробочим у магазинах.

 На захист Батьківщини став ще у 2015 році, понад рік пробув у зоні проведення АТО на Донеччині. Отримав відзнаку «За відвагу», про яку нікому не зізнавався. Очевидно, хотів уникнути зайвих запитань про воєнні будні й не травмувати зайвий раз серце матері. А коли у нашій країні розпочалася повномасштабна війна – знову відправився боронити свою державу у складі 14-ої бригади. 

«Часом дасть пораду чи посварить нас. Але ставився до нас із теплом та відповідальністю. Ту відповідальність він відчував і за побратимів, і за державу. Тож уже 24 лютого, як тільки орки почали завдавати ракетних ударів по всій Україні, він уже був у військкоматі. Пам’ятаю той день, коли проводжала його на автобус із іншими бійцями із райцентру. Він пройшов справжнє пекло: починаючи від оборони Києва, отриманих поранень на Миколаївщині й закінчуючи запеклими боями у Бахмутському районі. Ми ридали від радості щоразу, коли він виходив на зв’язок після кількаденного бойового завдання», — ділиться спогадами сестра загиблого солдата Тетяна.

27 березня 2022 року Святослав був поранений і деякий час перебував на лікуванні в Одесі, проте вже в квітні знову подався на фронт до побратимів. 

«Перед тим як вирушати на чергове бойове завдання, 29 червня, він ще зателефонував мені, аби я оперативно дістала й передала на передову прилад нічного бачення. І мені таки вдалося це зробити менше ніж за добу. Однак розпакувати посилку братові вже не судилося… Він уже не повернувся з поля бою…Останнє, що почули від нього: «Хай краще я зроблю свою справу тут, аби у вас було тихо там…», - не стримує емоцій згорьована жінка.

Герой поліг виконуючи бойове завдання під час ворожого мінометного обстрілу 4 липня в районі населеного пункту Берестове. Про загибель сина та брата, каже Тетяна, знали з першого трагічного дня із уст побратимів. Однак усі ці місяці так хотілося вірити, що це якась помилка, що Святослав таки живий, не полишала надія ще раз його обійняти… Проте дива не трапилося…

«Весь цей час він покоївся у чужій стороні на Краснопільському кладовищі. На його могилі, як і на сотнях інших поховань, був лише надпис «Тимчасово невідомий захисник України». Ми пройшли не сім, а всі вісім кіл пекла, аби повернути його додому. Але, зрештою, попри усі труднощі ми його таки перепоховали на рідній землі», - із болем втрати та водночас гордістю за брата говорить вона.

***

29 жовтня у Камінь-Каширську громаду, разом зі Святославом Троцюком, повернувся ще один Герой України – наш захисник із Великої Глуші Віктор Пасік, який загинув у бою за незалежність та цілісність української держави ще 6 липня 2022 року. Обох воїнів пронесли у райцентрі уквітчаним живим коридором Слави та зустріли навколішки у інших населених пунктах громади.

Іванна ГАЙДУЧИК