За паспортом був Анатолієм, а в народі називали Миколою: історія Героя з Волині, який поліг на Донеччині у жорстоких боях за Торецьк

Про це пише газета Полісся. 

Толя-Коля рано зазнав болю втрати. Він ходив у шостий клас, коли померла мама. Глухонімий батько сам піднімав на ноги багатодітну сім’ю. Окрім сина мав ще чотири доньки. Усі вони розійшлися далеко по світу, і тільки Анатолій лишився біля тата й догледів його до останнього подиху.

За цей період доля не раз гірчила його особисте життя, розбивши одну за одною дві молоді сімейні чаші. Але з кожної з них мав і по солодкій краплині – кровного сина та всиновлену доньку. У 2014 році, як тільки батько відійшов у засвіти, воєгощанець одразу вирушив на фронт, був учасником бойових дій у зоні АТО.

Демобілізувавшись, влаштувався оператором котельні в місцевий дитсадок. У перший морозний лютневий день повномасштабної війни знову ретельно склав свій військовий рюкзак і попрямував велосипедом до військкомату. Уже на другу для себе війну. Записався до 51-го батальйону 100-ої бригади. Рік ніс службу із захисту північного кордону області, згодом із волинським формуванням вирушив на східний напрямок.

«Він – перфекціоніст, педант, людина слова, порядний, без фальшу. І хата чистесенька, і двір доглянутий. Хоча майже двадцять літ проживав геть сам, без жіночої руки. Його найвірніша споріднена душа – собака Бобік. Як тільки пес лежав на порозі, уся околиця знала – хазяїн приїхав додому у відпустку. Й Бобік його стереже, щоб не пішов від нього знову!», – розповідають про односельця-захисника сусіди, котрі тимчасово наглядали за обійстям військовослужбовця.

Поліг Анатолій Балицький 13 жовтня на Донеччині, де зараз точаться жорстокі бої за Торецьк. На фронті він був «Толяном», у рідному селі все життя його називали «Коляном» (Миколою). Для багатьох було несподіванкою читати його справжнє ім’я уже на похоронному хресті.

Вже наступного дня, 14 жовтня, воїн повернувся «на щиті» додому й був похований на кладовищі в рідному селі. Загинув Анатолій (Микола), вмерла і його хата. Жалібним виттям зустрічав господаря у домовині Бобік. Навіть люди, певно, так сильно не тужили, як пронизливо голосив цей пес.

Рівно тиждень тому він традиційно пильнував Толіка, який приїхав у відпустку, на порозі. Але таки випустив з хати, дозволив піти, не порятував. Тепер разом із вечірніми сутінками востаннє проводжав слізним поглядом свого кращого друга у вічну темряву… І тільки Бог знає, про що саме тварина плакала й просила у ту мить…

Іванна ГАЙДУЧИК

Читайте також: 

• Матір поховала усіх, кого любила: історія молодого Героя з Волині, який загинув у Курській області
• «Повідомив, що не виходитиме на зв’язок три доби, а наступного дня його не стало». Спогади дружини про полеглого Героя з Волині Петра Царика 
• Проходивши лікування після поранення, зустрів своє кохання: війна забрала життя 28-річного Героя з Волині