Матір поховала усіх, кого любила: історія молодого Героя з Волині, який загинув у Курській області

Іван народився у вересні 1989 року в Саратовській області у росії. Деякий час із батьками мешкав у Білорусі, а пізніше сім’я переїхала на постійне проживання в Україну, у рідне село матері – Залісся, - пише газета Полісся.

У місцеву школу він прийшов навчатися вже в 5-й клас. Відтоді сформував про себе думку чуйного, стриманого хлопчини, що завжди відгукнеться допомогти. Останні п’ять років він був єдиною опорою для своєї неньки. Більше у неї нікого не залишилось. Аби було за що існувати, утримували разом господарство, садили город. Годувала їх і праця на сезонах в Польщі. Коли кордони стали закритими, молодик заробляв копійчину у лісі, вантажив карою деревину. Тож у селі його часом називали по вуличному Іван-Кара.

Юнаком його забрали в армію до Яворова. Там він був солдатом 24-ої окремої механізованої бригади Залізна. Однак не добув до кінця строкової служби два місяці – комісували через проблеми із серцем. Але ця вада аж ніяк не завадила мобілізувати його до війська у квітні 2024-го. Понад два місяці він проходив бойове злагодження у кількох навчальних центрах – у Рівному, Житомирі, Десні. Під кінець липня їх вже готувати до штурму та зміщення лінії фронту на територію ворога. Іван обіймав посаду кулеметника у 82-ій окремій десантно-штурмовій Буковинській бригаді. У вересні він прийшов у цей світ, у вересні назавжди й полишив його: 26 вересня 2024 героїчно загинув під час виконання бойового завдання у Курській області.

«Він та ще один ковельчанин були єдиними волинянами в підрозділі. Міг тижнями не виходити на зв’язок. Тож було важко допомогти йому чимось. Всього раз вдалося передати пакунок поштою. Увесь його бойовий шлях був секретом. Лише через місць, вийшовши із гарячої точки Курської області, зателефонував нашій мамі, бо до своєї не зміг додзвонитися. А телефон загубив на ворожій території і набирав із чужого гаджета ті номери, які зміг пригадати. Згодом ще раз востаннє поговорили 22 вересня. Казав, що йде з хлопцями на природу, відпочити душевно на ставах. Бо знову буде вирушати туди, звідки мало хто вертається. І він таки, на жаль, звідти вже не вернувся», – каже двоюрідна сестра захисника і сусідка Наталія.

3 жовтня Івана Петруніна зустріли коридором пошани у Заліссі. Наступного ранку в останню дорогу його проводжала вся Сошичненська громада. Вулиці села вбрали сосново-хризантемовим вінком, виклали доріжку останніми жоржинами та все ще барвистим цвітом гортензій. Горіли помаранчем на стежці запашні чорнобривці та цинії. Попереду прощальної процесії нежонатому парубку несли білосніжний коровай. А небо все щемливо плакало… Згиналася над закритою домовиною воїна знесилена бідою мати й не могла уже назад випростатись. Надто тяжкою пеленою впала на плечі згорьованої жінки самотність. Прийде вона до хати, а там – ні душі. Не озветься до неї лікувальним словом чоловік, не втішать її ні діти, ні онуки… Уже двадцять літ минуло, як відійшов у вічність її коханий Євген, потім один за одним упродовж тижня не стало обох батьків, п’ять років тому трагедія забрала у вічність 37-річним старшого її сина, а тепер війна вбила й молодшого…. Померли молодими і її четверо братів. Усі її близькі лежать у сирій землі. І тільки сестричка, що проживає неподалік, її єдиною розрадою і підтримкою у цій чорній смузі скорботних подій. 

Хоронили Івана 4 жовтня, у день народження його старшого уже також покійного брата Анатолія. Тепер вони разом спочивають поряд із татом. Вшанувати Героя прийшло так багато людей, що ніде було яблуку впасти. Із пів тисячі точно. Це була та мить, коли материнське горе, як своє власне, розділили сотні сердець.

Іванна ГАЙДУЧИК, село Залісся.

Читайте також: 

• «Душа дружини передчувала біду»: спогади про Героя Андрія Мельника з Волині, якому назавжди 35
• Не встиг створити сім’ю: життя Героя з Волині обірвалося на війні через 2 місяці після мобілізації
• Проходивши лікування після поранення, зустрів своє кохання: війна забрала життя 28-річного Героя з Волині