Генетичний код нації: відомі волинянки розповіли про свої вишиванки

До Дня вишиванки видання ВСН вирішило розпитати у волинянок про їхні унікальні атрибути національного одягу - вишиті сорочки. Питали про перші сорочки і про особистий символізм у вишитих оберегах українців. 

Леся Бондарук, історикиня, співробітниця Українського інституту національної пам’яті

— Першу вишиванку мені мама вишила на ранок у дитсадочок. Наступну вона мені створила у школу. Я часто була у молодших класах на шкільних святах у вишиванці та віночку. Теж біля мами із малих літ вишивала – досі зберігаються навіть простенькі серветочки, які я створювала у дитсадку.

Сьогодні дивлюся на них і дивуюся: як тоді дітям у 5-6 років вихователі довіряли голки з нитками. Всю свою юність вишивала, рушники, серветки, подушки. Іноді з мамою разом щось одне створювали.

А в 10 класі мені хотілося самій собі вишити сорочку. Ми якраз тоді на уроках праці вивчали різні техніки вишивки і вишивали щось. Я вишила сама собі хрестиком червоно-чорні квіткові візерунки сорочки, фартух. Подруга, яка ходила в художню школу, на викроєну жилетку перенесла мені обраний мною малюнок, який я вже вишивала гладдю і бісером.

Вийшов повністю створений мій власний національний костюм, такий, який мені хотілося. Я дуже любила його і часто вдягала на всі свята – День незалежності, Покрову, на Спаса яблука ходила у ньому святити. Фото у цьому костюмі увійшло на обкладинку моєї першої книжки.

Зараз у мене близько десятка вишиванок різних кольорів, частина куплені, є й подаровані. Але є і вишиті власноруч. Приємно, коли моя донька любить у них наряджатися і починає забирати собі у спадок. Одягаю сьогодні не часто, під настрій. Якось тоді, коли це було не загально-масово, тоді більше хотілося бути у вишиванці. А зараз потрібен особливий настрій і привід. Можливо, рідко ще й тому, що вже давно купила тканину, вибрала візерунок, підібрала нитки, і чекаю моменту, коли наважуся вишити сама собі нову сорочку, яку захочу одягати частіше.

«Для мене вишиванка – це українська душа назовні: багата, красива, щедра. Я люблю традиційні, які мають у собі багато важливих смислів. Але мені подобається і новий модельний вишиваний одяг. Це дуже добре, що ми паралельно з традиційними вишиванками розвиваємо культуру українського сучасного вишиваного одягу. Це модно і красиво, це наш стиль українськості»

У мене є особлива історія з вишиванкою. Колись поїхала на фестиваль етнічної музики у Шешори, і там жінка продавала старовинні сорочки. Дуже дешево, у чудовому стані. Вона пояснювала, що це ті, які люди їй віддавали, бо не мали кому передати у спадок, або просто дарували ті, що вже вважали старими і не потрібними, бо мали новіші й кращі. І я тоді собі купила довгу сорочку, вишивану барвистими квітами.

Досі милуюся тими фото, де я в цій сорочці біля струмків у горах. Але вона має особливість: кожен, хто її одягає на фотосесії (а їх було у моїх подруг чимало), відчуває себе ніби їх хтось обіймає ніжно і з любов’ю. Завжди кажуть про цей комфорт і про те, що її знімати не хочеться. Цій вишиванці вже більше сотні років.

Анна Данильчук, доцентка кафедри прикладної лінгвістики ВНУ імені Лесі Українки, блогерка

— Свою першу вишиванку я одягнула у першому класі, на котресь із перших шкільних свят – символічно. Пригадую також, як тоді розповідали з однокласниками вірша і слова кожного починалися із певної літери, аби разом вибудувати слово УКРАЇНА. І моя літера була У – Українка я маленька, Україна моя ненька. В неї щира я дитина, Добра, люба та єдина.

«Взагалі, у 90-тих, в перші роки відновленої Незалежності України, до вишиванок ставилися так само щемно, як нині, от тільки вибір їх у магазинах був меншим. Мою першу вишивала бабця, вона була професійною вишивальницею, а спідницю – зелену зі стрічками, у добрих волинських традиціях, пошила мама»

Нині маю три вишиванки, кожну з яких люблю. Одягаю на свята, адже вважаю їх урочистим, а не повсякденним одягом. Люблю некласичні поєднання кольорів і обов'язково поєднувати з автентичними прикрасами. 

Насправді вишита сорочка – не унікальний атрибут національного костюма. Вишиті сорочки є у багатьох народів, проте наші «розквітнули» особливо пишно. Існує чимало технік, традицій, орнаментів, матеріалів оздоблення і головне історій за кожною з українських традицій вишивки.

Мені подобається мандрувати Україною і відкривати регіональні особливості вишиванки, дуже люблю проєкт Спадок, що відтворює автентичний регіональний одяг українок у красивих відео. І ще, мені особливо подобається, як вишиванка ідеально адаптується до моди, у ній завжди маєш гарний вигляд і для будь-якої події.

Юлія Євпак, засновниця спільноти Pro Women UA

— Я - дівчина Бесарабії, тому перша моя українська вишиванка з’явилась 10 років тому у Луцьку. Не було в нас традиції на Бесарабії одягати традиційні строї, хіба якісь артисти на сцені, але в різноманітті національностей півдня важко було виокремити суто украінські. Не пам’ятаю, чи хтось подарував, чи то я купила на подаровані гроші, але вона в мене є й досі. Чорна з червоно-білою вишивкою, класична сорочка. 

Живучи тут, на Волині, я почала вивчати різні традиційні вишивки, чому люди вдягали ту чи іншу деталь гардеробу. Декілька років тому в нас був проєкт щодо традиційного вбрання Волині спільно з краєзнавчим музеєм, аби популяризувати українське та локальний продукт/сервіс.

Зараз в моєму гардеробі більше 9 різних елементів одягу з вишивкою - від масмаркету до вишивки суто під мій запит та символізм. Всі виконані локальними або українськими майстринями. Я завжди намагаюсь вписати вишите вбрання в повсякденний гардероб, взяти обов’язкову вишиванку закордон.

«Для мене така софт-культурна приналежність через одяг до окремої націі дуже важлива. Це частина ідентифікації себе серед натовпу, можливість невербально розповісти про себе. І бонус - коли ти десь в Берліні у вишиванці, рашисти не мають до тебе справи та переходять на іншу сторону дороги»

Позаминулого року я почала вивчати символізм вишивки півдня, а саме Бесарабії, та зрозуміла, що ми самі наділяємо вилиті елементи символами. І в залежності від поглядів на світ - вони різняться. Для мене більшим символом та любов’ю наповнені листя винограду на останньому рушникові, що я замовляла, ніж традиційні ружі, бо виноградники - частина історії моєї родини.

Є в мене одна вишита сукні з вишнями, які є дуже поширеними візерунками в Одеській області, але я не відчуваю, що це мій код. А от лоза, символи річки (Дунай), вертикальні лінії (степ) — моя історія, відразу читається, хто я і які прошиті цінності.

Луїза Киримова, телеведуча, інтерв'юерка та авторка телепроєктів

— Якщо чесно, навіть важко пригадати першу вишиванку, бо в мене вони були з самого малечку, скільки себе пам’ятаю! Чітко пригадую білу вишиванку із чорними та червоними нитками, яку мама подарувала мені на 6 років, тоді я виступала в ній на концертах і дуже тішилась, що маю таку гарну.

Наразі маю три різних вишиванки, але насправді співпрацюю із волинськими виробниками, як Едельвіка, та постійно знаходжуся на зйомках в нових, неповторних виробах. Ношу я їх не лише на свята, а навпаки, завжди всім близьким кажу про те, щоб робили це частіше! 

«Вишиванка - це генокод нашої нації. Її глибинний сенс захований в кожному шві, кольорі, візерунку та й у нас в серцях! Нині, як на мене, ми повинні усвідомити, що вишиванка це не просто окраса, а глибока історія, цінність та любов до України!»

Наталія Благовірна, проректорка з навчально-виховної роботи та комунікації ВНУ імені Лесі Українки 

– Свою першу вишиванку я отримала в дарунок від бабусі Анелії. Зараз важко пригадати, скільки років мені тоді було, років 5. Це був традиційний галицький взір червоними і чорними нитками на тонкому батисті.

«Свою «дорослу» вишиванку, яка уже тривало зі мною, я обирала довго. Не можу сказати, що шукала якусь певну тональність у кольорі чи вишукувала характерний для регіону моїх предків візерунок. Думаю, кожна майстриня, моделюючи автентичний стрій, найперше, відтворює свій внутрішній світ, своє чуття роду. Тому обираючи таку річ для себе, важливо співпасти з цим чуттям на якомусь глибинно особистому рівні»

Я нещодавно мала змогу відвідати розкопки у Володимирі на території ліцею імені Цинкаловського, де наші студенти-археологи задіяні. Коли тримаєш в руках ці давні речі, жіночі прикраси, натільні хрестики українців давнини, денце з тавром тризуба, датоване 11–12 століттям, тебе огортає якесь незриме тепло і трепет. Щось подібне я відчуваю і до своєї вишиванки. І поки вона така одна.

Хоча в мене є сорочки, які не є повною мірою автентичними, це сучасні інтерпретації народних мотивів. Це чудово, що наші сучасні дизайнери відтворюють давні візерунки, вписуючи мотиви і техніки минулого у сучасну моду. Важливо зберегти наші давні традиції, автентика завжди буде актуальною, але цінно і те, що ці пошуки не застигають у минулому, навіки законсервовані. 

Під час війни з’явилося багато етнобрендів і навіть етнолабораторій, чиї засновники створюють унікальні репліки минулого, спідниці, хустки, намиста, характерні для певних регіонів України, відтворюють вишиті сорочки відомих українців минулого. Деякі речі просто зачаровують.

Я також придбала собі сучасну інтерпретацію давньої спідниці. Все частіше доповнюю гардероб репліками давніх герданів, згард, силянок, намист минулого. Купила чорну вишиванку. Їі або новітні інтерпретації сорочок минулого зараз і ношу.

Сучасну сорочку з вибійкою вдягну і сьогодні на університетський Благодійний марафон до Дня вишиванки. Одягти свою улюблену білу вишиванку жодного разу під час війни так і не змогла. Вдягну її в день нашої Перемоги.

Тетяна Яцечко-Блаженко, історикиня, журналістка

— В моїй родині до наших часів збереглися вишиванки моїх предків - прабабусі та прадідуся. Вони їх самі вишивали. Так, в моїй родині, батько моєї бабусі Тетяни вмів вишивати і шити, і саме його вишиванка збереглась. Це цінні для мене речі, які походять з Хмельницької області, звідки моя мама родом. Саме ці вишиванки я одягла вперше. На початку 2000-х я передала ці раритети до музею у ВНУ, бо вважаю, що саме в музеї повинні зберігатись такі столітні раритети. 

«В мене в колекції кілька вишиванок, проте тієї особливої для себе ще не знайшла. Можливо вишию сама, бо з дитинства вмію вишивати, але за вишиванку ще не бралась. Одягаю вишиванки на великі свята і вважаю, що це повинні робити всі українці, бо це наша гордість і зв'язок із предками»

Для мене вишиванка не лише одяг, а оберіг від всього злого та предмет дослідження. Бо кожна з них особлива і неповторна й має багато символів та значень. Вітаю всіх українців із Днем вишиванки і бажаю, щоб швидше наші ЗСУ здобули перемогу, бо це зараз головне.

Катерина Ковальчук, засновниця бренду Katelab

— Першу вишиванку я придбала для своєї поїздки у Париж. Я обожнюю це місто, місто моєї душі і натхнення. Тому хотілось бути по-особливому гарною, але з нотою українського. 

«Зараз у мене є кілька вишиванок, які передались від старшої сестри моєї мами, бо вона в родині берегла такі цінні речі для нас. Це і сукні, і сорочки. Торкаюсь і відчуваю особливу енергію та любов»

Вишиванка для мене - це більше, аніж просто одяг. З початком війни ми стали це ще більше усвідомлювати.

У червні ми створили нашу першу вишиванку KateLab brand. Концепцію я заклала у 2 напрямки. Перше - влаштувати аукціон вишиванки і виручені кошти направити волонтерському штабу Ангар. Друге - провести зйомку у Садибі Лесі Українки в Колодяжному, таким чином закликати людей відвідувати це місце, знати історію, підтримувати наших і просто надихатись красою, яка там є.

Ольга Бузулук, речниця Нацполіції Волині

— Перша моя вишиванка вишита мамою, вона в червоно-чорних кольорах, як співається в пісні: «червоне – то любов, а чорне – то журба». Бо ці речі постійно переплітаються в нашому житті. Мама вміє добре вишивати, в'язати і шити, я цього не вмію робити, та й не маю часу навчитися. Зараз все можна купити. Але тим вона і цінна, бо вишита маминими руками.

Зараз досі є мамина вишиванка, якій уже більше десяти років, та ще сукня з вишитими елементами. Дуже хочу придбати ще сорочку і сукню в нашій «Едельвіці», але елементарно не доходять туди ноги, тобто не можу знайти час. Але сподіваюсь в скорому часі придбати ці речі від луцького бренду.

«Мене трохи тригерить, коли кажуть, що, мовляв, зараз, в період воєнного стану, треба відчувати особливу відповідальність, надавати чомусь особливих смислів тощо. Для мене і українська вишита сорочка, і інші наші символи завжди були безцінними і шанувалися як мною, так і моїми доньками – незалежно від стану війни. Так само говорять про корупцію, мовляв, як можна брати хабарі в час війни. А не в час війни хіба можна?»

Якби українці шанували своє, усвідомлювали своє, цінували рідне, то багато чого не сталось би, можливо, не почалось би і такого масштабного вторгнення. Але разом з тим війна зробила бренд України впізнаваним у світі, бо раніше нас в Європі бачили не так. 

«Тепер ми – сильні, відважні, незламні і так далі, наша вишивка скрізь, наші бренди носять світові зірки, наші символи цитують і поважають у світі.

Бо українці нарешті виростають з штанців меншовартості. І тут є дуже тонка грань, щоб все це не перетворилась у так звану «шароварщину». Вишиванка та інші символи – це не на щодень, це має особливо плекатись і цінуватись»

Читайте також:

• «Завжди за тебе, навіть коли увесь світ - проти»: відомі волиняни розповіли про своїх матусь
• Найсмачніша паска - мамина. Як святкують Великдень відомі волинянки
• Чи варто сумувати, якщо 8 березня відмінять? Думки відомих волинянок