Хороший чоловік, люблячий батько та турботливий брат: «на щиті» на Волинь востаннє повернувся Герой Олександр Камінський

Про це повідомили у Рожищенській міській раді. 

Навколішки зустрічали загиблого земляки у центрі Рожища, де біля пам’ятного знаку Борцям за волю та незалежність України відбулася громадська панахида.

Зі словами співчуття та вдячності за подвиг найріднішої людини звернувся до родини загиблого Рожищенський міський голова Вячеслав Поліщук, наголосивши, що Олександр Камінський був одним з тих, хто ніколи не стояв осторонь того, що відбувається в рідному селі, у громаді, в країні. Був щирим та справжнім, за що й поважали його односельці.

Війна, розпочата російськими загарбниками, нівечить людські долі, забирає найкращих. Таким був і 48-річний Олександр Камінський. Він ніколи не був байдужим до чужої біди, завжди готовий прийти на допомогу, порадити, підтримати.

Про його характер і глибину душі свідчить те, що він прийняв у серце не тільки свою обраницю Наталію, а й двох її дітей від першого шлюбу – Романа та Богдана. Їхній батько загинув в автокатастрофі одразу після народження молодшого сина. Олександр став для хлопців справжнім батьком: підтримкою, прикладом, тим, хто прищепив їм любов до всього рідного. Коли одружилися - на той час Богдану було лише три роки.

Згодом у подружжя народилася спільна донька – Катерина. Нині їй 19 років.

Олександра тепло згадують односельці. Кажуть – він був дуже доброю, спокійною людиною, водночас активним членом громади. Життя села ніколи не проходило повз нього. Коли в громаді створили місцеву добровільну пожежну охорону – він був серед перших, хто записався. Тоді казав:

«Якщо в селі станеться біда – ми маємо бути першими, хто прийде на допомогу».

А як прийшов час захищати Україну, як справжній чоловік узяв до рук зброю.

У серпні 2024 року Олександр був призваний до війська. Від самого початку потрапив у вир пекельних боїв. Односельці пригадують: іноді не виходив на зв’язок тижнями. 

У червні, під час короткої відпустки, йому зателефонував командир. Казав: «Нема кому йти на позиції. Немає заміни. Хлопців нікому прикрити…» І Олександр не просто повертався – летів. Назад, у саме пекло, до тих, хто так само, як і він, мав у серці головне – небайдужість. Завжди казав: «Я мушу бути з побратимами. Ми потрібні один одному – там, на полі бою».

Герой Олександр Камінський до останнього подиху боровся за Україну, життя сміливого бійця та надійного побратима обірвалося внаслідок ворожого обстрілу в районі населеного пункту Ізбіцьке Чугуївського району Харківської області 25 липня 2025 року під час виконання бойового завдання.

Велелюдною процесією провадили Героя до храму Архістратига Михаїла, де священники Православної Церкви України відспівали загиблого воїна. А далі траурна процесія вирушила до рідної оселі Олександра Камінського у селі Переспа. Односельці зустрічали загиблого захисника з державними стягами, навколішки, вистеливши квітами його останню дорогу додому. У такий спосіб вшановуючи того, хто віддав за наш спокій найдорожче – власне життя.

Востаннє прощаються з Героєм рідні, близькі, друзі, односельці і під тужливі мелодії військового оркестру траурний кортеж вирушає до місця останнього спочинку Героя.

На місцевому кладовищі лунає спільна молитва за душу невинно вбитого воїна Олександра Камінського, а синьо-жовтий стяг, яким була вкрита домовина Героя, військові передають дружині загиблого як символ вільної та незалежної держави, за яку боровся та віддав життя Герой.

Вічна шана, пам’ять та слава воїну Небесного війська Олександру Камінському! 

Редакція ВСН висловлює співчуття родині захисника. Вічна шана і слава Герою!