Не встиг створити сім'ю: історія полеглого Героя з Волині

Про нього розповідає видання «Нова доба».

«Ваня був наймолодшим серед п’ятьох дітей в нашій сім’ї», – із величезною теплотою та слізьми на очах розповідає його сестра Ніна Михайлівна.

«Ми, троє старших сестер, виняньчили його. Для нас він так і залишився Ванею. Після армійської служби брат повернувся додому, жив із батьками, разом із старшим братом Олегом стали підтримкою мамі та татові. Батько важко хворів дванадцять років після інсульту, останні роки був прикутим до ліжка, тож Ваня та Олег догледіли його. Частенько навідувалась до рідної хати і я із сестрами, ми усі проживаємо в Рожищах.«

Любов до землі, працелюбство Іван успадкував від батьків. Не лише орати-сіяти добре вмів, а й навчився виконувати різні будівельні роботи. Міг і плитку покласти, і воду провести, односельчанам ніколи не відмовляв у допомозі. На початку 1990-х допомагав у будівництві місцевої церкви, саме він зводив куполи на храмі.

Тримали чимале господарство – коні, корова, свині, птиця. Не цурався Іван Михайлович будь-якої роботи – і сапав із братом, і корову доїв, і хліб випікав. Старенька ненька тішилася дітьми, як раділо її серце, коли всі збирались у батьківській хаті.

Нашу свободу та незалежність Іван Аршулік боронив у 2015-2016 роках. Допомагав військовим і як донор, адже мав рідкісну групу крові четверту «відємну». Захищати рідну землю вирушив у липні.

«Дуже ми всі переживали за нього, – каже Ніна Михайлівна. – Дзвонив часто, а на наші прохання берегти себе все відказував: «Мене ангели бережуть». Ми так вірили у це. Заспокоював і мене, бо ж воює мій зять, у старшої сестри Ліди двоє зятів захищають нашу країну».

Слова вдячності за сина почула 84-річна мати від командира Івана. Зателефонувавши, той розповів, що завжди міг покластися на нього, а ще воїн із легкістю вирішував усі побутові проблеми – полагодити взуття, зашити намет, в польових умовах зварити юшку із наловленої риби. Ненька майже не випускала з рук мобільного телефона, щоразу очікуючи від свого Вані дзвінка. День розпочинався та й продовжувався до ночі молитвою. 

Живим коридором, заквітчаним шляхом зустрічали полеглого Героя у Колках, сусідніх селах, у рідному Грузятині. В храмі, до будівництва якого доклав рук і сам Іван, його відспівували священники і Української Православної Церкви на чолі із благочинним Колківської округи Петром Бугайчуком, і Православної Церкви України.

На вишитому рушникові – весільний коровай, Іван Михайлович не створив сім’ї. Звучали слова подяки матері за сина-Героя, щирі співчуття всій великій родині Аршуліків. Нині оберігатиме Воїн своїх найрідніших, нашу країну, святу землицю, на якій він так любив працювати, з небес.

Читайте також:

• Під час наступу потрапив у засідку: Герою з Волині навіки 34
• Рідні довго жили з надією, чекали, вірили в диво: волинянину просять посмертно присвоїти державну нагороду
• «Який сенс боятись смерті, вона все одно прийде»: історія Героя з Волині