Хотів, щоб син жив без війни: спогади про Героя з Волині, який повернувся з-за кордону, щоб стати на захист Батьківщини

Герой народився 6 березня 1986 року. Під час навчання в школі дуже любив футбол. Разом із командою вигравали перші місця. 

«Він був дуже розумний. Я завжди йому говорила, що буде з сином вчити уроки» - ділиться дружина Героя Анастасія.

Жінка зазначила, що Антон цікавився машинами.

«Передивився різні відео на ютубі, як ремонтувати машини. Наше авто завжди лагодив сам», - каже волинянка.

Анастасія розповідає, що чоловік дуже любив сина, заради нього усе готовий був зробити.

«Пам‘ятаю як була вагітна, Антон дуже хотів сина, і, коли, народився маленький він був на сьомому небі від щастя, хотів з баяном під пологовим мене зустрічати», - пригадує дружина Героя.

«У Антона були дуже теплі відносини з моїми батьками (на маму говорив Тьощічка, а на тата - Сашинька). У нас було дуже багато планів, хотіли збудувати будинок, вже мріяли яка кімната буде в сина. Вже нічого не планується, вже не хочеться нічого...», - додає Анастасія.

Дружина Героя згадує його як добру людину, яка завжди була готова прийти на допомогу.

«Антон був справедливим і впертим, дуже добрим, завжди переживав за всіх. Якщо щось в сусідів треба було зробити, завжди всі приходили за допомогою до нього, адже він ніколи не відмовляв», - говорить любомльчанка.

До війни Антон працював за кордоном. Та в перші дні повернувся з-за кордону, щоб стати на захист рідної країни

 «Ми поїхали на початку лютого в Польщу на роботу, по новинах говорили, що можливо почнеться війна, але ми до останнього в це не вірили. Коли зранку 24 побачили, що почалось вторгнення, Антон сказав зразу, що ми повертаємось додому, хоча мої батьки казали, щоб ми не їхали, але він сказав, що не буде ховатись в Польщі, тим паче, що дома залишився син і рідні. Він був великим патріотом і хотів, щоб наш син жив краще і без війни», - розповідає Анастасія.

25 лютого родина повернулася додому. Одразу по приїзду Антон пішов до військкомату.

«Ми не знали як що буде… Зранку 26 лютого Антон поїхав до мого тата, який працює в військкоматі, він дав йому свою форму, хоча вона більша на розміри два точно, але ременем затягнув і добре. Коли я перший раз побачила його в формі, то заплакала. Ніколи не думала, що мій чоловік буде військовим», - пригадує жінка.

З перших днів вторгнення Антон знайшов спільну мову з хлопцями, які також мобілізувались самі, щоб захищати домівку.

 «Цей Новий рік був перший, коли ми не зустрічали його разом. Навіть не відчувалось свята. Наступні всі свята не святкувала, бо він вже був на сході. Нашу річницю 14 лютого відзначали з ним телефоном», - ділиться Анастасія.

Друзі Героя згадують його як порядну людину, хорошого товариша, справжнього патріота України.

«Антона я знаю змалечку, ми разом виросли. Він був справжнім другом, порядною та справедливою людиною. Ми з ним часто сперечались, бо він був дуже впертим. Але, якщо була потрібна допомога він завжди приходив на поміч. Антон - людина, якої нам буде не вистачати, він залишиться у моїх спогадах як справжній чоловік, батько, друг», - розповідає В'ячеслав.

«Я знав Антона як відповідальну, серйозну і наполегливу людину. Його патріотизм і відданість нашій країні навіть не обговорюється, адже, бувши на роботі за кордоном відразу повернувся в Україну і вступив до лав ЗСУ. Він був відмінним сім‘янином, який робив усе для забезпечення своїх близьких. Його втрата - велике горе і смуток. Він поклав своє життя за усіх нас, за країну, за ваш спокійний сон. Вічна пам‘ять Герою!», - ділиться його товариш Сергій.

«Антон - мій друг дитинства. Разом ми починали, переживали усе разом. Його втрату я і мій чоловік пережили важко, ніби шматок відірвали від душі. Антон був впертий дуже, але я особисто з ним легко знаходила спільну мову.

Він умів слухати. Антон - один з небагатьох, кому я завжди говорила правду в очі (не всі люди люблять це), він завжди вислуховував. Завжди був готовий допомогти, віддати усе що мав, у будь-яку пору року, не зважаючи на час. Добре що є багато фото з нашої юності. Переглядаючи їх, можна сказати, що ми були щасливі. І в очах у мене завжди залишиться усміхнений Антончик», - пригадує подруга Антона Скаршевського Олена.

Анна Склянчук

Читайте також:

• Після смерті врятував побратимів: історія молодого Героя з Волині
• Мріяв про родину і сина, але не судилось: спогади про молодого Героя з Волині
• Повернувся з-за кордону, щоб захищати Батьківщину: історія Героя з Волині, який більше року вважався зниклим безвісти
• Мужньо виконував свій обов'язок: спогади про молодого Героя з волинської бригади