Хотів створити нову сім’ю зі своєю дівчиною і подарував їй каблучку: історія загиблого воїна з Волині

Складним життя було у Володі. Проте, коли виникла потреба у захисті країни, прийняв рішення і став солдатом», – цими словами Маневицький селищний голова Олександр Гаврилюк повідомив про ще одну болісну втрату для Маневицької громади. Спогади про захисника пише газета Нова доба.

2 вересня, у день, коли школярі громади відзначали День знань, 32-річний Володимир Михайлов «на щиті» повертався до рідного селища, де народився і виріс.

Як розповіла його єдина сестра Зоряна, яка останнім часом мешкає із сім’єю в Англії, Володимир після закінчення Маневицької школи № 1, почав їздити на будівельні роботи в Київ, де також періодично працювали їхні батьки.

– Наша мама Світлана Федосіїна померла ще в 2011 році, коли брат був двадцятирічним. Тато Олександр Володимирович проживає в Маневичах, він переніс інсульт, – розповідає пані Зоряна. – Володя завжди був працьовитим, охоче відгукувався на прохання друзів та знайомих про допомогу. Любив життя. Був одружений, дітей у шлюбі не мав. Останнім часом спільно не проживали – Володя був в Україні, а дружина – в Польщі. Коли вже воював, то мав наміри розлучитись.

Мобілізували Володимира в кінці травня 2024 року. Потрапив у штурмову роту, яка була прикомандирована до 77-ої десантно-штурмової бригади. З перших днів був на передових позиціях: спочатку біля Ізюма, потім в районі Куп’янська.

– Дуже часто із ним спілкувалися – вранці, в обід та ввечері, але тільки тоді, коли приходив із позицій, – продовжує моя співрозмовниця. – Якось розповідав , що був отримав травму спини, однак, незважаючи на це, під час відходу виносив на собі свого побратима Антона, який отримав поранення і не міг самотужки рухатися. Коли вже вийшли з позиції, на другий-третій день його поклали до медзакладу з травмою спини.

Володимиру практично і не було до кого з рідних дзвонити, бо батько після інсульту погано говорив і не завжди мав змогу взяти трубку. Тому у нього питав лише чи все гаразд. А так в основному тримав зв’язок із сестрою.

– Останній раз спілкувалися з ним 27 серпня, тоді він і писав, і телефонував. Казав, що готується йти на чергування на 4-5 днів. Ще говорив, що любить нас та потім обов’язково зателефонує. Ще перекинув фотографію із села, куди йшли на штурм, – розповідає сестра. – Оскільки проживаю за кордоном, казав, що хоче захистити нашу державу, щоб я повернулась із сином Владом назад і жила у вільній незалежній Україні. Дуже любив свого єдиного племінника. Останнім часом підтримував відносини із дівчиною Юлею, яка за кілька днів до його загибелі, коли він вийшов із лікарні і йому дали час відновитись, провела тиждень із ним разом. З нею хотів створити нову сім’ю і навіть подарував їй каблучку. Планував розпочати нове життя, мати дітей.

28 серпня Володимир Михайлов підірвався на міні та отримав травми, несумісні із життям, в селі під Куп’янськом. Маневичанин поповнив ряди Небесного легіону та оберігатиме наш спокій із вже, на жаль, багатьма нашими краянами із Неба.

Віддати останню шану гідному сину Маневиччини та України прийшли рідні, друзі, побратими, жителі громади. Відспівали Українського захисника у храмі Святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. Поховали Володимира Михайлова на місцевому кладовищі із усіма військовими почестями.

Щирі співчуття рідним та близьким загиблого Воїна! Вічна та світла пам’ять Герою!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• Закрив собою побратимів: батькам полеглого Героя з Волині вручили посмертну нагороду сина
• Назавжди – 27: після 15 місяців тиші молодий Герой знайшов вічний спокій на рідній Волині
• Авто подружжя натрапило на міну - Микола загинув, Катерина – дивом вижила: захиснику з Волині назавжди 26 років