Авто подружжя натрапило на міну - Микола загинув, Катерина – дивом вижила: захиснику з Волині назавжди 26 років

Із першого дня широкомасштабної агресії рф Микола пішов до війська. Ще недавно він після навчання у Любешівському технічному фаховому коледжі проходив строкову службу в Головному управлінні розвідки на Київщині. Трохи попрацював у лісовому господарстві, а затим розвивав свої арбористські вміння. Історію Героя пише газета Нова доба.

– Микола був дуже спритним, а ще гарно володів бензопилою, тому й став арбористом – зрізав дуже високі дерева за допомогою альпіністського обладнання. На кладовищі у Нових Червищах їх усі позрізував, почистив біля дороги в сусідньому селі. За таке всі боялися братися, а йому це подобалося. Він відео в соцмережі, Ютуб закидав, вів канал «Сільський арборист» зі своєю роботою і мріяв відкрити фірму, котра таким займалася б, – із сумом розповідає сестра нашого Захисника Людмила.

Микола Давидюк народився в багатодітній родині, яка втратила десять років тому тата. Він мав чотирьох братів – старших Володимира, Віктора, Сергія та молодшого Дмитра, й старшу сестру Людмилу. Їхній батько Микола Прокопович улітку 2014-го отримав повістку й збирався йти захищати країну від ворога, але раптово помер. А Микола з Віктором із початку повномасштабної війни боронили державу. Обоє й досі були на військовій службі.

– Син воював на Херсонському, Бахмутському, Миколаївському та Донецькому напрямках. Ми розуміли, що йому дуже нелегко, часто хлопців не було кому підмінити, але він завжди нам говорив лиш одне – що в нього все добре… І «на нулі» продовжував бути оптимістичним, врівноваженим. Мав хороші військові навики. Йому узагалі все вдавалося добре, будь-яка робота просто горіла в нього у руках, – з болем розповідає мама Героя Тетяна Петрівна. Миколі було шістнадцять, коли його тато помер.

Поки був на війні, Микола Давидюк закохався в сестру свого побратима Катерину й одружився з нею.

– Тоді в нас таке свято було. В кінці липня 2022 року вони побралися. Всі бажали їм щасливої долі. Микола у кожну відпусточку аж летів до своєї дружини. А потім вже із нею приїжджав і до нас, і до її рідних у с. Хорохорин Луцького району, – діляться його сестра та мама такими теплими спогадами, у які їм хочеться ще й ще повертатися, не вірячи у трагічну дійсність.

Не тільки Микола спішив до своєї коханої, а й вона до нього пташкою летіла, де б він не був. Поїхала й на Донеччину до нього, але, на жаль, автомобіль, котрим їхало молоде подружжя, натрапив на протитанкову міну. Микола, будучи за кермом, – загинув. Катерина – дивом вижила й перебувала на лікуванні у госпіталі м. Дніпро…

«…На висоті завжди йому було безпечно, а смерть чекала на низу в сирій землі. Наїзд на міну випадково, недоречно, бодай би здох вже той поганець у кремлі… Стрічайте з миром, Нові Червища, Миколу. Як жаль, що їде «на щиті», не на коні. Віддайте шану і вклоніться всі додолу, бо він за нас поліг на клятій цій війні», – летять на адресу молодого Героя поетичні слова Миколи Савчука.

Попрощалися із загиблим Захисником усією округою під супровід духового оркестру з обласного центру, зі сльозами на очах та тугою у серцях, дякуючи йому за самовіддану боротьбу із рашистським загарбником.

Доземний уклін, вічна пам’ять і слава Миколі Давидюку! Сердечні співчуття його рідним, близьким, побратимам.

Юлія МУЗИКА

Читайте також:

• Назавжди – 27: після 15 місяців тиші молодий Герой знайшов вічний спокій на рідній Волині
• У Луцьку встановили меморіальні дошки загиблим на війні депутатам - Сергію Слабенку та Сергію Духницькому
• У мирному житті - лікар, під час війни - командир: спогади про Героя з Волині Юрія Шабата